~ ~ ~
Мені здається, має місце непорозуміння стосовно значення поняття "обов'язковий призов". Це не синонім слова “мобілізація”, яке зазвичай використовується в контексті війни; вони існують паралельно та спрямовані на абсолютно різні групи чоловічого населення з різними наслідками.
Обов'язковому призову на строкову службу, який відбувається в мирний час двічі на рік, підлягають усі призовники (чоловіки у віці від 18 до 27 років), які не мають встановлених медичних протипоказань або підстав для права на відстрочку на момент проведення чергового призову. Мобілізації, яка проводиться за указом Президента, як правило, у разі оголошення воєнного або надзвичайного стану, підлягають військовозобов'язані (чоловіки до 60 років, які мають військову спеціальність або без такої, але старші 27 років) [вже старші 25] по мірі потреби армії в конкретних групах фахівців. Хвилі мобілізації у нас відбуваються з 2014 року паралельно з призовами, тому подібне змішування понять в очах людей, яких ці процеси особисто не стосуються, цілком нормальне.
Також, на мій погляд, на даному етапі в нашій країні прирівнювати військовий обов'язок чоловіків та репродуктивну працю жінок як певний “договір” докорінно неправильно, оскільки з точки зору законодавства про військову службу чоловік фактично є власністю держави, чого не можна сказати про жінок, чиє репродуктивне "пригноблення" існує на рівні культури та очікувань конкретних людей.
Щоб проілюструвати в чому різниця, спробуємо уявити життя умовної Марічки в уявній Україні, де репродуктивний обов'язок жінок є симетричним військовому у чоловіків.
Жила собі наша Марічка 17 років і горя не знала, як тут в останньому класі школи її і всіх інших дівчат централізовано направили в районний пологовий будинок для проходження медкомісії на предмет визначення категорії придатності до дітонародження і постановки на облік з заведенням особової справи. Комісію проходили ланцюжком, з демонстрацією власного оголеного тіла перед 3-4 лікарями за раз (і добре якщо до кабінету вона заходила одна, а не одразу групою для економії часу). Для нас [трансгендерних людей] тут не секрет, якою захоплюючою пригодою є комісія у військкоматі, особливо якщо тебе за руку не проводить психіатр з мільйоном пояснень чому тебе не чіпати.
Наша Марічка була цілком здорова, легку короткозорість -3 лікарі перешкодою не вважали, тому отримала вона першу категорію «придатна без обмежень», новеньке свідоцтво про приписку до районного пологового будинку і радісну новину, що як тільки їй виповниться 18 - у неї буде рівно одна спроба вступити до вузу, щоб отримати підставу на відстрочку, інакше відправиться вона найближчої осені на два роки до репродуктивного табору виконувати обов'язок перед Батьківщиною (ось це і є обов'язковий призов). Якщо спробує відмовитися або не з'явитися - знайдуть, і будуть наслідки аж до кримінальної відповідальності.
Але Марійці пощастило, вона вступила, принесла довідку з університету і отримала свою відстрочку на рік, далі процедура з довідкою повторюється щороку. Але яка ж невдача - навчання триває всього п'ять років, і після його закінчення 23-річній Марічці все одно доведеться відправитися до репродуктивного табору, правда вже на менший час, всього на півтора року. Щоб цього уникнути, вона за свої гроші оплачує навчання на кафедрі материнства протягом трьох років у своєму університеті, займаючись там додатково по суботах, складає фінальний іспит і отримує статус "мати запасу", який звільняє від призову. Тепер вона може спокійно жити, якщо тільки Батьківщина не вважатиме за потрібне її мобілізувати безстроково у разі чергової демографічної кризи до досягнення нею 60 років (так, дещо фантастично, але справедливості заради це верхня межа мобілізації чоловіків), ймовірність виникнення якої за її життя складе 84%, якщо вона не дитина попередньої війни, пардон, кризи. Відмовишся - знову ж таки, кримінальна відповідальність.
І про виїзд з країни в такий період можеш навіть не мріяти, держава може потребувати твоїх пологів, вибачте. У ході цього спокійного життя вона на законодавчому рівні не зможе офіційно працевлаштуватися ніде без надання дійсного квитка про облік в пологовому будинку у відділі кадрів, а також повинна буде негайно повідомляти в пологовий будинок про зміну місця проживання (закріплюючись за новим якщо виїжджає за межі району) або про інші серйозні зміни в її житті, інакше - будь добра, плати штраф.
До речі, про самі ці квитки і інформацію з них, доступну будь-якому кадровику/начальнику. Ось наша Марічка відносно здорова і для неї це ролі не грає. А, наприклад, її подругу Софійку визнали непридатною за станом здоров'я і зняли з обліку, от тільки тепер про її діагноз ВІЛ зможе дізнатися фактично будь-який майбутній роботодавець просто відкривши положення про медкомісію, оскільки у білому квитку (який вона все ще зобов'язана надати при влаштуванні на роботу) вказується номер статті, за якою вона непридатна, а в статті 5 ВІЛ-інфекція - єдиний діагноз. Медична таємниця - ні, не чули.
[До речі з "транссексуалізмом" у нас списують за дуже цікавою статтею, з якою тебе по "офіційній" причині або тупо через ксенофобію до ряду робіт не допустять]
Правда ж, нагадує це фантазію а-ля “The Handmaid’s Tale”, а не сучасні українські реалії?
Щось мені підказує, що навіть спроба протягнути щось подібне викликала б стогін про права людини і зраду з кожної праски.
Жінки безперечно зазнають дискримінації на рівні культури і стереотипів суспільства, і в середньому виконують несправедливо велику частину домашньої роботи, але на рівні системи і закону саме чоловіки вважаються власністю держави і витратним матеріалом. І тому у чоловічої частини населення питання не в «неправильному виборі на основі ілюзій» або відсутності механізмів захисту від гноблення, а в прямій відсутності вибору як такого і наявності системи прямого примусу на законодавчому рівні.
Ніхто жінку в нашій країні мати дитину не змушує - крапка. Ні штрафів, ні строку їй за відсутність дітей не світить; максимум, що було подібного - це податок на бездітність у СРСР - та й той застосовувався до всіх. Народження дитини тягне за собою купу санкцій з боку роботодавців, неінклюзивної інфраструктури та інше. Тобто це вибір із заздалегідь очевидно негативними наслідками, який жінка тим не менш здійснює за власним бажанням - припускаю, що під тиском культурних традицій, але все ж добровільно. У екстрених випадках гарячі лінії, контрацепція, аборти, відмова від новонародженої дитини, інтернати для доросліших дітей - ці милиці не ідеальні, але вони є, їх розвиток заохочується. В чоловіків їх менше [і меншає]. А шкода їх фізичному та психічному здоров'ю, насилля, смертність та суїцид, навіть на строковій службі, співставна з материнською смертністю та домашнім насиллям.
Проведення паралелей між військовим обов’язком і народженням дітей мало б більше сенсу при армії на кшталт США. Ось у них так, останній призов був давненько, в 1973, і останні десятиліття ніхто тебе прямо в армію йти не змушує - система просто так влаштована, що для величезного пласту людей це єдиний можливий вибір для доступу до нормального життя. А з наслідками цього вибору ветерани потім залишаються один на один і їм просто кажуть - ну ви ж знали на що йшли, самі винні.
Їх непрямі фактори типу студентських боргів та квот для військових справді схожі на репродуктивний тиск у нашому суспільстві. А як підеш на їх поводу - так “thank you for your service” і "мати-героїня" у публічній сфері, але "проблеми бездомних ветеранів з птср це їхня особиста відповідальність" і "понароджували тут, а потім прогодувати не можуть" на практиці.
"Війна буває раз на п'ятдесят років, а народжувати жінки повинні завжди" звучить дуже красиво, але якщо замислитись - середня тривалість життя у нас зараз довше, то ж вона станеться в житті майже кожного чоловіка, у деяких особливо невдалих і по кілька разів, оскільки війни бувають і частіше. Жінок-чайлдфрі у нас більше, ніж чоловіків для яких призов або мобілізація ніколи не були проблемою.
З чого ми можемо зробити висновок, що становище українських жінок відповідає швидше реаліям американських чоловіків у даному аспекті, але не своїх співвітчизників чоловічої статі. А отже, це привілей і дуже солідний. В рамках нашої країни майно без права вибору - чоловіки, об'єкт маніпуляцій і шантажу з правом вибору - жінки.
