Привілей відкритості

Серед найбільш видимої та найменш репрезентативної підмножини трансперсон – відкритих – є ще більш видима та ще менш репрезентативна підмножина рансперсон – ті, чиє життя транс-статус "збагатив". Вони очолюють піар-кампанії, роздають інтерв'ю та пишуть книги, де філософствують про те, як їм пощастило мати цей досвід, як вони завдяки ньому особистісно виросли, перемагаючи зовнішню та внутрішню ксенофобію, як вони перетворили його на силу та самореалізацію. Вони навіть політизують свій транс-статус. Називають його вибором, проявом суб'єктності, радикальним самовираженням, бунтом проти цисгетеро-патріархату, квір-анархією, ще бозна-чим. І наполягають на застосуванні цих теорій у боротьбі за емансипацію всіх трансперсон. І це все, звичайно, дуже цікаво, але.

Я не буду тут міркувати про привілеї "збагачених" які дозволяють їм таке ставлення до свого життя в колі однодумців. Ну, можуть собі дозволити - я не засуджую, я і сам багато чого собі дозволяю, чого інші не можуть, і насолоджуюсь життям. Але до етичного боку широкої суспільної видимості цієї позиції у мене питань багато.

Давайте чесно. Транс-досвід - це в основі якийсь дискомфорт і низка перешкод на шляху до позбавлення від нього, іноді фізично непереборних, з якими можна тільки змиритися. Немає і не може бути стандарту травмованості трансперсони, але більшою чи меншою мірою травма є завжди. Тому що наш світ під трансперсон не пристосований ні матеріально, ні ідеологічно. Ми зараз приблизно в тому ж положенні, у якому були перші жінки, які користувалися своїм виборчим правом 100 років тому. Через системну трансфобію наші права на розпорядження своїми тілами та ідентичностями жорстко обмежені, якщо взагалі дотримуються. Ми постійно змушені здобувати їх натиском, самоприниженням або обхідними шляхами. Це наша дійсність.

Я можу про це говорити так впевнено, оскільки сам є трансперсоною, майже три роки займаюся транс-активізмом та собисто знаю до двох сотень трансперсон. Навіть з урахуванням наявності привілеїв для відкритості – таке життя нелегке. Я півтора роки цікавився у собі подібних - "Як ти зрозумів що це твоє?", "Перехід того вартий?" і "Ти бачиш у своєму становищі плюси?". На перше запитання всі відповідали дуже по-різному, але не за темою даного тексту. На другий - одноголосно "Так". На третій також по-різному. У середньому їх відповіді можна звести до: "На цьому шляху я отримав те чого прагнув, але якщо б я не здійснював перехід, то я б просто мав щось рівнозначне інше, при цьому без специфічних медичних потреб і стресу меншин, але у мене немає вибору, крім як прийняти це і радіти тому, чого я досяг». Я був розчарований цими відповідями, тому що до них я читав лише інтерв'ю і книги вищезгаданих "збагачених" трансперсон. Але я не здивувався.

Я ніколи не цікавився у жертв сімейного алкоголізму, аб'юзу, розбещення, згвалтування та поліцейського свавілля "Чи варто воно того?" і "Що тобі дав цей досвід?" Тому що я особисто знаю, що нічого цей досвід не дає – він лише забирає. Він вартий хіба що багатьох років страждань, із втратою яких можна лише змиритися. Я готовий задушити кожну привілейовану падлу, яка намагається із просвітленим виглядом наполягати на протилежному. Як же я радий, що останні десять років позитивне мислення активно викривається. Впевнений, що зараз його доб'ють усі ці пандемії, кризи та війни, з яких без травм не вийде ніхто. Спробуйте запитайти у людини, яка втратила через ковід легеню, або у біженців з Маріуполя - що вони з цього досвіду для себе винесли (не треба). Глибина травм варіюється, але в основі їх єдиний принцип - непередбачуване лайно з довгостроковими наслідками трапляється, ти вирішуєш тільки як жити з цим далі, але не вирішуєш, куди тебе закидає хаос цього світу. Так от транс-досвід – це лише одна з варіацій життєвих труднощів з наслідками, через які ніхто не обирає пройти, начебто це курси фізпідготовки, щоб потім у гори ходити чи просто м'язами хизуватися.

Особисто мій транс-досвід далеко не настільки травмуючий як перерахований вище. Моя дисфорія не переживалася болісно, ​​моє найближче оточення максимально толерантне, я живу у відносно транс-френдлі регіоні, маю ресурси на всі необхідні мені процедури переходу. У цьому процесі я знайшов найкращих друзів та мотивацію жити. Але якби я мав вибір, то першопричини цього процесу - дисфорії, я не хотів би мати у своїй природі. А я ж знаю людей які від дисфорії реально божеволіли, голодували і калічилися, намагалися πоkін4uτи з ςоб0ю, через трансфобію позбавлялися друзів, сім'ї, роботи, спадщини, дому, громадянства, свободи, а їх перехід - це низка відкладених планів, невдач, відкатів та розбитих надій. На підставі невтішної статистики з фінансового та ментального благополуччя трансперсон, я візьму на себе сміливість припустити, що транс-досвід більшості трансперсон плаває десь на цій непривабливій стороні спектру - далеко від мого,
і максимально далеко від досвіду “збагачених”.

Мені навіть якось соромно згадувати тут про важливість ролі достовірної репрезентації всіх шарів пригнобленої групи для її загальної емансипації. Вона має бути зрозумілою будь-якому активісту в комплекті з інтерсекційною теорією. Про це багато, місцями дуже складно для пригнобленого системою обивателя, написано. Я прочитав і засвоїв з тієї теорії рівно стільки, скільки потрібно для того, щоб ясно висловлюватися про особистий досвід, і тих хто довірився мені.

Я не в праві звинувачувати "збагачених" у зловмисності - зрештою, деяких я знаю особисто, люди вони може і своєрідні, але вони чесні у своїй діяльності. Натомість я можу поспекулювати про самообман. Він буває вкрай важливим, щоб у критичний момент не махнути на себе рукою, або зовсім руки на себе не накласти. Екзистенційна криза може зірвати дах, як і матеріальні втрати. З особистого досвіду - відчувши неупереджену жорстокість хаосу світу і красу всіх вдалих збігів у ній, я щиро повірив у бога закону великих чисел Зв'язного, який після смерті відправить мене мандрувати мультивсесвітом. Ця моя фантазія має не більше відношення до матеріальної реальності, ніж ідея квір-революції, ось тільки свою віру я нікому не нав'язую як єдино-правильну модель сприйняття світу. А квір-теорія видає свої повітряні замки за стандарт сприйняття життя будь-якого представника ЛГБТ.

Так, іноді негативний досвід таки збагачує нас. Я ось зміг перетворити в силу та мудрість свій досвід шкільного цькування та ментальних розладів. У свій час я рвався просвітлювати людей, які пережили подібне, як би їм це осмислити так, щоб стати краще, ніж вони були раніше. Але я вгамувався, коли зрозумів, що для такого осмислення їм не вистачає тих же привілеїв, які були в тих процесах у мене. Щоб травма не зруйнувала людину, вона має залишитися після неї в плюсі, а не в мінусі. Особисто мене набуття транс-статусу залишило на нулі. Я осмислив цей досвід і включив у свою ідентичність навіть не в першу десятку своїх особистих якостей, а просто як діагноз, поряд із серцевою недостатністю та амбліопією. Я приймаю своє життя в транс-статусі таким, яким воно є зараз, і працюватиму над доведенням його до максимально комфортного стану, дозволеного моїм набором привілеїв. Я знаю що можливо, і не витрачаю час на скорботу про те, що неможливо. Але якби було можливо - я б проміняв свій трансгей-досвід на цисгетеро-досвід не вагаючись ні секунди.

Хтось назве мою позицію внутрішньою трансфобією. Я назву її матеріалістичною. Я називаю свій транс-досвід травмою тому, що він дійсно є для мене травмою, а не тому, що я заперечую його. Я не драпіюуватиму його пафосними гаслами про боротьбу з системою всім своїм тілом та духом, тільки тому, що так його осмислили люди, які прочитали більше книг і отримали більше грантів. Їхня позиція звучить в інфополі голосніше, ніж моя, і десятків тисяч таких як я. Це має для нас відчутні негативні наслідки, які до висоти привілеїв "збагачених" не дістають, але колись можуть і дістатися. Так не повинно продовжуватись. Якщо нас дійсно цікавить емансипація всіх трансперсон, ми не повинні усвідомлено і гордо страждати в очікуванні революції суспільної свідомості.

Я прожив і відпустив свою транс-травму настільки, наскільки дозволяє моя природа за підтримки моїх привілеїв. Я знаю, що всі трансперсони на це здатні в міру їхньої природи та привілеїв. Я приймаю різноманітність нашого досвіду та слухаю.

Я вірю, що всі ми будемо почуті.