Навіщо деякі люди хочуть змінити стать, що з цим можна зробити, і як з цим жити? Це просте пояснення для всіх хто не розуміє, але бажає добра своїм близьким на їх шляху.
Деяким людям буває некомфортно жити із фізіологічними статевими ознаками, якими їх нагородила природа. Деякі цілком здорові частини тіла та природні процеси вони сприймають на собі не інакше як пухлини та хвороби, що отруюють усе їхнє життя. Через це вони стають незграбними і млявими, у них розвивається дисоціація (почуття перебування поза своїм тілом), навіть реакція на біль і голод у них буває притуплена, їх переслідує апатія, депресія та фантомні болі, у них обмежене сексуальне життя, ймовірно навіть без оргазмів. Вони чують свій голос як чужий, бачать своє обличчя як чуже. Їм вкрай неприємно бачити себе голими і тим більше оголюватися перед іншими, тому вони часто уникають походів до лікаря, ставлячи своє здоров'я під загрозу. Вони часто не можуть завести собі романтичного партнера, навіть якщо хочуть, тому що їх мучить почуття, що вони прикидаються кимось іншим, а будувати так близькі стосунки зовсім неможливо. Вони живуть начебто у нескінченному ледь тривожному сні, з нерозумінням і заздрістю дивлячись на більшість людей, які живуть без цих проблем.
Їм може знадобитися дуже багато часу, щоб зрозуміти у чому саме корінь їхніх проблем. Вони пробують багато варіантів полегшити свій стан - здорових та не дуже. Та в якийсь момент вони усвідомлюють, що їм необхідна медична корекція статевих ознак, щоб відчути себе цілісно і повноцінно самореалізуватися в житті. Це усвідомлення може викликати новий виток депресії, тому що змінити стать - це колоссальний виклик. Потрібно залишити позаду ціле життя і почати нове, невідоме. Але зазвичай воно все ж таки викликає полегшення, тому що все нарешті стає на свої місця, і з'являється мета в житті після досягнення якої відкривається море можливостей.
Але навіщо вони це роблять? Навіщо здоровій людині довічно приймати замісну гормональну терапію, часто позбавляючи себе можливості розмножитися, позбавлятися одних органів та конструювати подоби інших? Заради чого кидати сім'ю, роботу, статус, дім, віру, батьківщину? Заради чого відмовлятись від нормального життя? Заради чого ставати в очах суспільства збоченцем?
Але правильним питанням тут буде не "навіщо?" а "чому?". Чому вони це роблять? Бо інакше не можуть. Бо вони мають дисфорію. Тому що з нею неможливо нормально жити. З нею можливо тільки або прийняти себе як "збоченця", або не жити взагалі. У першому абзаці описано, як із нею живеться. Ви б хотіли для себе такого життя? Якщо ні, то й для інших, мабуть, також.
Ну а чому у людей буває дисфорія?
Причини дисфорії часто шукають у дитинстві людини. Як їх виховували - чи правильно вчили розрізняти хлопчиків та дівчаток, чи подавали приклад справжніх чоловіків та жінок, чи проводили уроки сексуального виховання, чи не завдали якоїсь психологічної травми? І щось звичайно знаходять, тому що в жодної людини на Землі не було абсолютно безхмарного дитинства. У всіх є якісь претензії до себе та життя. Але при цьому бажання змінити стать є лише приблизно у 1 з 2000 осіб. Для порівняння розповсюдження інших "збочень" – кожні 3 із 100 осіб є геями та лесбійками, кожні 12 із 100 осіб є бсіексуалами, а кожні 17 із 1000 – інтерсекс (заст. гермафродит). А тепер порівняємо це з розповсюдженням справжніх спадкових вад людства - алкоголізму, наркоманії, живодерства, згвалтувань, сімейного насильства - кожен день ми бачимо це у новинах та на власні очі, а не натовпи ЛГБТ. Тож, здається, проблема не в дитинстві.
Ще причини дисфорії шукають у суспільстві, що оточує людину. Чи вписувалися вони у колектив, чи не цькували їх, чи не змусили ненавидіти свою зовнішність? Чи не вирішила людина що раз вона не така як усі, то їй не місце серед представників своєї рідної статі? Чи не було насильства, від якого людина вирішила втекти в іншу стать? Чи не хоче людина мати тіло, яке принесе їй соціальні переваги іншої статі? Цілком можливо, що хоч щось із цього траплялося з людиною. Але це траплялося з мільйонами людей, а охочих змінити стать серед них все ще одиниці.
За особистість хапаються як за останню соломинку. Та в нього просто підлітковий бунт, чи криза середнього віку! Йому просто більше нема чим зайнятися! В нього просто комплекси! Він просто хоче привернути до себе увагу! Він просто психічно нездоровий! Він просто аутист! Він просто піддався пропаганді! Він просто хоче заробити на цьому! Він просто сам це вибрав, бо... напевно одного разу він просто прокинувся із цією ідеєю!
Але між усіма людьми бажаючими змінити стать немає жодної загальної ознаки з їхньої особистості, дитинства і відносин із суспільством. Загальна у них лише дисфорія. То звідки вона у них?
Дисфорія – це явище фізіологічного рівня. Його природу знайшли в неврології, нейробіології, ендокринології та генетиці. Вона "зашивається" в мозок людини ще до народження, під впливом деяких спадкових захворювань, генетичних мутацій або аномалій внутрішньоутробного розвитку. Ці зміни мозку неможливо виявити ані на скринінгу плода, ані навіть після народження дитини. Вони проявляються лише коли людина входить у вік статевого дозрівання. Саме тоді виявляється, що її мозок фізіологічно і гормонально не сумісний з нормальним розвитком тіла, начебто при алергії - і так з'являється дисфорія. І ці зміни мозку неможливо скоригувати, як неможливо вилікувати епілепсію чи аутизм. Дисфорія – це хронічна хвороба, лікування якої здійснюється через максимальне полегшення симптомів. Люди з дисфорією існуватимуть, доки існує людство. Нині на Землі їх мешкає близько 20 мільйонів. Це досить велика група людей, щоб якісно подбати про їхнє здоров'я.
Більш ніж за сто років прицільного вивчення дисфорії вчені дійшли однозначного висновку, що її ефективним лікуванням буде лише медична корекція статевих ознак. Всі способи утримати людину від зміни статі призводили лише до погіршення їх самопочуття, аж до самогубства. Серед людей з дисфорією 41% робили хоча б одну спробу самогубства. А люди які змінили стать і більше не страждають від дисфорії, живуть довго та задовільно. Просто це життя з тими ж фізичними обмеженнями, як наприклад, у людей які довічно приймають інсулін, взагалі будь-які гормони, або антиретровірусну терапію, або носять протез, або відновили частину тіла після травми або раку, або пережили трансплантацію органа. На Землі проживають сотні мільйонів людей із різними хронічними хворобами, і за належної підтримки вони не заважають їм жити повноцінно. Люди, які змінили стать (їх називають трансгендерні або застаріло транссексуальні) вже з 1950-х років по всьому світу масово живуть, працюють, відпочивають, люблять, заводять сім'ї, роблять відкриття, творять мистецтво, рятують життя, пишуть історію і вмирають так, що ніхто і ніколи не дізнається про їхній транс-статус. Парадоксально, наскільки вони повноцінні саме тому що вони невидимі.
Але життя багатьох транс-людей все-таки не можна назвати повноцінним. І зовсім не тому, що вони самі чимось гірші за інших. А тому, що зміна статі занадто часто провокує у суспільства забобони, остракізм, глузування, плітки, цькування, насильство, ненависть. Консервативні політики звинувачують транс-людей у "руйнуванні традиційних сімейних цінностей", "пропаганді девіантного способу життя", "зазіханні на безпеку жінок та дітей". Батьки звинувачують своїх транс-дітей у тому, що ті "вкрали їх справжню дитину", "розчарували та осоромили їх" або взагалі "вмерли для них". Друзі, наречені та давні супруги часто відвертаються від транс-людей за те, що вони "весь цей час їх обманювали". Релігійна громада погрожує їм пеклом замість Його безумовної любові. Транс-людям відмовляють у роботі, оренді житла, держпослугах і навіть у медичній допомозі через їхній транс-статус, тільки якщо вони не можуть його повністю приховати (а приховати його в перші роки терапії і до зміни документів неможливо). Транс-люди виявляються виключеними з суспільства, і навіть якщо їм все-таки вдалося змінити стать і набути фізіологічної цілісності, їм часто доводиться починати життя з нуля. І після стільких потрясінь далеко не всім це вдається. Навіть після зміни статі рівень злиднів, бездомності, депресії та самогубств серед транс-людей дуже високий. Частіше за інших людей вони глушать душевний біль алкоголем та наркотиками, а через важчий пошук роботи частіше йдуть у проституцію. Через це у транс-людей у суспільстві складається репутація "психів" та "збоченців", ці стереотипи провокують нову хвилю ненависті до транс-людей, і порочне коло трансфобії замикається.
Але ви можете розірвати це коло. Виходячи з усього вищенаписаного, як ви гадаєте, чи заслуговують транс-люди на усі звинувачення і труднощі, якими їх щедро нагороджує суспільство? Чи хочете ви брати в цьому участь, чи може спробуєте стати частиною трохи більш гуманного та комфортного майбутнього?
Ми не вимагаємо від вас нічого більшого, ніж ви здатні дати і вже даєте багатьом іншим людям - прийняття нашого існування як нормальної частини життя з усіма його проблемами та викликами. Будь ласка, подумайте.
Немає коментарів:
Дописати коментар