Навіщо потрібен трансмедикалізм?

А окрім розмов про природу дисфорії від трансмедикалізму є якась користь?

Останні 15 років серед транс-активістів поширюється думка, що медикалізація трансгендерності не потрібна, тому що це ставить трансперсон у залежне становище від консервативних лікарів і бюрократів. Адже вони лише перешкода на нашому шляху до комфортних тіл та імен. Вони змушують нас підлаштовуватися під бінарні гендерні рамки і брехати, якщо наші ідентичності їм не відповідають, принижують і залякують, щоб у результаті видати нам стигматизуючий психіатричний діагноз. Цей папірець має користь хіба що для зміни документів та отримання білого квитка з додатковою порцією принижень.
Але більшості трансперсон потрібно далеко не тільки це. В першу чергу їм потрібне нормальне медичне обслуговування, щоб позбутися дисфорії. Транс-спеціалізованих терапевтів, ендокринологів, гінекологів, урологів, неврологів та пластичних хірургів катастрофічно не вистачає. Навіть сучасну ЗГТ іноді на білому ринку не знайти. Так що хоч з папірцем, хоч без папірця – більшість трансперсон організують собі ЗГТ самостійно, операції роблять у трьох хірургів на всю країну (якщо взагалі роблять), і навіть коли всі необхідні стадії переходу позаду – з ангіною чи переломом вони не завжди можуть піти до звичайного лікаря через обґрунтований страх нарватися на трансфобію. У меншості трансперсон є кошти щоб ходити приватними лікарями, і то це не гарантія якісного обслуговування. Так і живемо. Картина сумна. То куди ще гірше? Ось в Україні комісій та дворічного стаціонару позбулися, контролю на купівлю гормонів немає - переходь як хочеш, аби були гроші та зв'язки! А психлікарню заради документів можна в останню чергу пройти, коли ніхто там уже не засумнівається, що ти "справжній транссексуал". І все одно непростий шлях виходить. А трансмеди хочуть повернути все як було? Та хай ідуть під три чорти!

Розмірковуючи так, варто перечитати мою статтю з порівнянням ідей трансмедів та трушників. Із неї стане зрозуміло, що трансмедикалізм не хоче повернути все, як було. І навіть трушники не хочуть такого, вони просто хочуть відчути себе в безпеці, несвідомо підтримуючи справжню причину нашого сумного становища. І ця причина, раптово – системна трансфобія, та сексизм із ЛГБ-фобією додачу. Зовсім не медицина, держслужби та місце трансгендерності у цій системі саме по собі. Хтось скаже - "До біса систему, нехай живе квір-анархія!" і, можливо, має рацію, але нам і трансперсонам майбутніх поколінь ще довго доведеться жити саме в цій системі. Вона вже така яка є, і ми в ній є. Правильно це чи ні – питання філософське. А якість цього життя – вже питання матеріальне. З системою можна не лише боротися з принципу, а й частково перебудувати її під себе. І це має значно більше сенсу, ніж ілюзія свободи вибору. Система може бути оптимізовано гуманною, причому у найближчому майбутньому, якщо ґрунтовно взятися за справу замість оберігання чистоти ідей.

Є приклад, який наочно демонструє, що проблема медикалізації трансгендерності полягає не в медикалізації самої по собі, а в трансфобії. І в інших типових для нашої медицини проблемах - бідному фінансуванні, нестачі кадрів, халатності та невігластві.

Цис-персони завжди мали гормональні розлади, інтерсекс-варіації та інші патологічні стани здоров'я, що впливають на їх фізіологічні статеві ознаки. Іноді цей вплив відбивається на їх зовнішності та фізіологічних процесах, і людина відчуває дискомфорт через невідповідність їхньому природному статевому самовідчуттю. Вони почуваються не цілісними, ніби їхній розум існує окремо від їхнього тіла.
Нічого не нагадує? Так, це схоже на досвід більшості трансперсон, які зазнають дисфорії з настанням пубертату.
 
Але що відбувається, коли цис- і транс-персони усвідомлюють, що для відновлення своєї фізіологічної цілісності їм необхідні якісь медичні послуги та звертаються до терапевта?

При зверненні до середнього трансфобного терапевта можна змоделювати такі ситуації:

Цисжінка:
- Жила я собі, звичайна жінка, і раптом у мене волосся виросло на тілі та обличчі, голос зламався. У мене ще й волосся коротке, через це мене стали з хлопцем плутати, доводиться голитися, говорити тільки тихо. Шкіра огрубіла, вага скаче, менструацій немає, лібідо змінилося. Неприємно почуваюся через все, що відбувається, допоможіть змінити це.
- *Дивиться в аналізи* У вас СПКЯ, лікування ось таке.
- Дякую!
 
Трансжінка:
- Неприємно себе почуваю через те, що у мене волосся виросло на тілі та обличчі, голос низький, шкіра груба, мої пропорції тіла, функціонування репродуктивної системи та особливості лібідо мене бентежать. Відчуваю, що все має бути інакше, думаю я жінка з непридатним мені тілом. Допоможіть це змінити.
- Ім'я жіноче використовуєш?
- Тільки з найближчими людьми та з вами.
- Тебе ображає коли тебе звуть чоловічим ім'ям та займенниками?
- Ні, але нагадує про проблему, з якою я до вас прийшла...
- Ти волосся довге відростив і голиш обличчя тому, що вважаєш себе жінкою?
- Почуваюся так трохи краще, бо це компенсує ознаки яких у мене немає, але ці теж вважаються жіночими.
- У дитинстві у що грав?
- У селі особливо не було часу грати, а коли разом з усіма – хованки, ловець, риболовля, велосипед.
- Може тебе в дитинстві мужик облапав?
- Ну, батько лупцював іноді, все як у всіх.
- А сукні тобі подобаються?
- Та не особливо.
- До кого в тебе сексуальний потяг?
- До жінок.
- А тебе сексуально збуджує носити жіночу білизну?
– Чого? Ні!
- Як себе взагалі почуваєш?
- Тривожно та пригнічено.
- Зрозуміло. Звичайний хлопець ти, просто дах трохи поїхав. Транквілізаторів пропий і перестанеш всякі дурниці уявляти!

Вони набувають зовсім різного ставлення, хоча їх проблема по суті однакова. До цисперсон ставляться як до людей, які втратили свою цілісність через хворобу і хочуть її повернути по праву. Ніхто не переконуватиме їх, що якщо їх дискомфорт з'явився "природним шляхом", то треба так і залишити. А до тієї ж потреби трансперсон ставляться як до дивної забаганки змінити "природне". До лікування їх потрібно допустити за допомогою стандартів, які до цісів не пред'являються, ставлячи під сумнів їхнє психіатричне здоров'я. Стандартів, що не належать ні до дисфорії трансперсон, ні, як не дивно, до психіатрії. Вони відносяться лише до традиційних гендерних ролей. Не всі циперсони їм ідеально відповідають, і через це ніхто не сумнівається в тому, чи мають вони право на тілесний комфорт. Вимагати цього лише від трансперсон – несправедливо. Це і є та сама системна трансфобія. Але консерваторам і трушникам, що їм підспівують, це здається чимось самим собою зрозумілим. Вони не витратили свого часу ні на останні медичні дослідження дисфорії, ні на антропологію з історією, щоб зрозуміти - ґендерні ролі та статеві ознаки пов'язані давнім соціальним договором, але цього зв'язку немає в людській природі, яка передбачає різноманітність і свободу самовираження. А іноді вони навмисно ігнорують факти, щоб трансфобний порядок зберігався їм на користь. Ну а трансмедикалізм це враховує, він існує не для встановлення якихось порядків, а для підвищення якості життя трансперсон. Гендер та стать в ньому розділені. Перше опускається, тоді як у другому допускається весь можливий спектр самовідчуття.
 
Звернення до терапевта-трансмедикаліста можна уявити так:
 
Цисчоловік:
- У мене раптом виросли об'ємні чутливі груди, потовстіли стегна і боки, заважає жахливо. Тиск низький, хронічна втома, лібідо впало, мої геніталії не функціонують, як мені потрібно. Допоможіть це змінити.
- *Дивиться в аналізи* У вас з наднирниками і підшлунковою проблеми, лікування ось таке.
- Дякую!
 
Трансчоловік:
- Погано почуваюся через те, що у мене об'ємні груди і стегна заважають, голос високий, від гладкості і м'якості свого тіла верне. Почуваюся мляво, пригнічено. Секс як крізь стіну спостерігаю, бо це тіло як не моє. Відчуваю, що все має бути інакше, думаю я чоловік з невідповідним тілом. Допоможіть це змінити.
- Спадкові захворювання є?
- Хіба що серцева недостатність.
- Ви відчуваєте втрату самоконтролю, провали в пам'яті, дезорієнтацію чи галюцинації?
- Бував колись агресивним через ментальні проблеми, але зараз я в ремісії. Нині бувають напади тривоги.
- *Дивиться в аналізи* Від нападів тривоги вам буде лікування таке-то. Ось направлення до ендокринолога, там вам пропишуть тестостерон, який скоригує більшість ваших тілесних незручностей. І направлення на пластику грудей.
- Дякую!
 
Тобто трансмедикалізм повністю зрівнює цис- і транс- персон у праві повернути собі тілесний комфорт, загублений через хворобу. У його рамках це просто медичний стан - ендокринологічний, неврологічний, що опціонально потребує хірургії. Вже точно не психіатричний і точно не пов'язаний з гендером. Весь соціальний контекст із взаємодії лікаря та пацієнта зникає, незалежно від його гендерної ідентичності та ролі, це неважливо коли йдеться про дисфорію та її лікування. А якщо ситуація протилежна – то трансмедикаліст не змушуватиме трансперсону робити щось небажане зі своїм тілом заради зміни імені та гендерного маркера. Та й навіщо взагалі в такій ситуації йти до лікарні? Чому не одразу в паспортний стіл? У деяких країнах вже є така можливість, ми можемо і маємо прагнути такого в нас. Будь-який сценарій переходу вважається нормальним, тому що трансмедикалізм існує для опису та задоволення потреб трансперсон, а не трансперсони існують, щоб підтверджувати трансмедикалізм. Якщо якийсь випадок дисфорії та переходу виходить за рамки вивченого, то трансмедикалізм їх переглядає та розширює, а не оголошує порушника "божевільним позером". Трансперсони для трансмедикалізму не особистості, а об'єкти дослідження. Комусь це звичайно ж не сподобається, але насправді це на краще. Науковий метод неупереджений, а будучи підкріпленим гуманізмом і прогресом, він несе трансперсонам максимальну вигоду.
 
Ми повинні відокремити дисфорію від її застарілого соціального контексту, тим самим прибравши принизливий гейткіпінг, щоб медикалізація трансгендерності не приносила трансперсонам зайвих проблем. А медикалізована вона має бути, щоб до проблем трансперсонів ставилися більш гуманно, виходячи з погляду на трансгендерність як на хворобу, а не усвідомлений підрив культурних традицій суспільства. При цьому реальна мотивація переходу кожної окремої трансперсон тут не важлива. Про походження дисфорії багато років йдуть активні суперечки між вченими та філософами. Особисто я дотримуюся теорії, що дисфорія у >99% випадках це вроджена патологія нервової системи (вже існує достатньо досліджень на її користь), але не знецінюю випадки коли перехід це вільний вибір. Але думаю всі можуть погодитись, що від матеріалістичного підходу до трансгендерності виграють трансперсони з будь-якими поглядами на свій стан. Особливо транссекс, тому що вони виграють і максимально широкі права з високою якістю переходу (а ще такі дрібниці як офіційні лікарняні та академічні відпустки для проходження медичного переходу, зниженні ціни на препарати ЗГТ для пільговиків, операції по медичній страховці або у госклініках по ціні нижче ринкової, посилення захисту персональних даних під проводом медичної таємниці, виключення транс-статусу з психічних розладів обмежуючих дієздатність, працевлаштування та право на всиновлення, встановлення придатності до військової служби для трансперсон на різних схемах згт), і заробляють позитивну репутацію в очах суспільства, оскільки звільнення від гендерних стереотипів та мракобісся в медицині є корисним і для цисперсон.
 
Ось для чого потрібна медикалізація трансгендерності. І трансмедикалізм на її варті.