Лікування є, а хвороби нема!

Усі спроби з'ясувати чи вважати трансгендерність хворобою чи ні, постійно впираються в одне конкретне питання - "хто, кому і як буде тоді дозволяти перехід" і далі за нього справа ніколи не рухається через поділ сторін на ідеалістичних квірів і консервативних трушників, перетворення ними конструктивного обговорення в особистий срач, від якого всі адекватні люди вважають за краще триматися подалі. А я візьмуся розібрати це проблемне місце, і можливо навіть просунути дискурс далі.
 
Буду здалеку і по порядку висмикувати по нитці з цього вузла.
 
Відразу скажу, що "трансгендерність" - це звичайно ж не хвороба. Трансгендерність - це, якщо дослівно, властивість людини, що перейшла з гендера, приписаного їй при народженні в інший гендер. А гендер - це соціальний конструкт, поняття норми про ролі чоловіка і жінки, що формувалося та змінювалося за тисячі років історії людства під впливом економіки, культури і навіть екології. Тобто "трансгендерність" – це суто соціальний статус. Причини цього статусу можуть бути різними.
 
Одна з цих причин - статева дисфорія, дистрес людини через свої природно розвинені фізіологічні статеві ознаки. Цей дистрес може поширюватися на всі статеві ознаки або бути частковим. Така людина, по можливості, проходить медичну корекцію статевих ознак. Я б запропонував називати цей стан "транссекс" за аналогією з "інтерсекс" - щоб не було ніяких стигматизирующих "-ізмів" і збиваючої з пантелику "-сексуальності", чисто констатація біології без ідеології. Внаслідок чого поступово змінюється і їхній гендер - зміна займенників, імені та документів, що відповідають новій зовнішності, сприйняття їх суспільством як чоловіка/жінки з вельми жорстким накладенням відповідних пригнічень та привілеїв, очікуваних ролей, гардеробу та манер в залежності від традицій даного суспільства. Гендерний перехід є соціальним наслідком медичного переходу. І це слідство настає поза залежністю від того, хоче людина змінювати гендер чи ні, втім у більшості транссекс-персон немає протиріч із цим процесом (але ось наприклад Я не хочу, і особисто знаю ще як мінімум чотирьох таких транссекс-персон). Соціальні конструкти діють на нас зовні, ми не міняємо їх, а підлаштовуємось під них. Вони змінюються тільки коли набирається критична маса людей з усвідомленим запитом на зміни, здатна вплинути на культуру та економіку, але це мене уже понесло в зовсім іншу тему.
 
А буває так, що гендерний перехід не є наслідком медичного переходу, а відбувається окремо. Людині з різних причин може бути дискомфортний гендер, який їм призначили при народженні, і всі вони безумовно поважні. Такі люди вдаються до різних засобів самовираження - зміна імені та займенників, макіяж, дотримання традиційних ролей, манер і гардеробу іншого гендера, вони піддаються пригніченню і отримують привілеї іншого гендера (різною мірою). Вони можуть приховувати свої природно розвинені статеві ознаки для створення комфортного їм образу перед суспільством, але не висловлюють ніякого бажання медично скоригувати їх. Але підсумок той самий - суспільство сприймає їх в іншому гендері, тобто вони є трансгендерами. Чи можна у таких випадках говорити про хворобу? Звичайно ж ні. Радикальна гендерна неконформність, рольові ігри, політичні та психологічні ідентичності – це не хвороби.
 
Здається, ми розібралися з "трансгендерністю", і більше про неї не згадуємо до самого кінця, добре?
 
Так ось, на відміну від трансгендерності та гендерної неконформності статева дисфорія – це хвороба. Вона відповідає всім критеріям хвороби - це вроджений патологічний стан організму, що завдає людині дискомфорту, якого він сам хоче позбутися, який можна прибрати виключно медичним втручанням за підтримки фахівця. Історично склалося так, що цю хворобу визначили в область психіатрії, тому що ще якихось сто років тому люди не розрізняли стать і гендер, і вважалося якщо людина не хоче жити у приписаному їй при народженні (боженькою) гендері = статі - то вона точно зійшла з розуму. Але це зовсім не означає, що статева дисфорія тоді не була окремою від гендера. Вона завжди була. За останніми дослідженнями, що включають велику вибірку транссекс-персон, її коріння - у сфері неврології, нейробіології та ендокринології (а причини цих патологій - у пренатальному розвитку та генетиці). Тобто діагностикою та лікуванням статевої дисфорії повинні займатися лікарі неврологи та ендокринологи. І під лікуванням тут мається на увазі зовсім не те, до чого транссекс-персони звикли за сотні років з боку консервативної психіатрії, і в боротьбі з нею в останні 15 років хитнули маятник далеко в протилежний бік, боячись і навіть соромлячись статусу "хворих". Даремно, адже наука за цей час зробила крок далеко вперед, і те, що медичні інститути не скрізь за нею встигли - проблема з якою можна розібратися, не стріляючи собі в ногу депатологізацією. Я якось ще розповім, чому новий діагноз "Гендерна невідповідність" у МКБ-11 – це деградація транс-дискурсу.
 
Психіатр ніяк не може і не повинен діагностувати СД. Не можна вилікувати СД психофармакологією та психотерапією, як якісь розлади особистості, дисморфофобію чи панічні атаки. Вона так не прибирається, тому що за неї відповідають не ті відділи мозку та ендокринної системи, якими займається психіатрія. Саме тому "конверсійна терапія" не лікує, а калічить людей із СД. Її можна лікувати лише корекцією статевих ознак – замісною гормональною терапією, репродуктивною та пластичною хірургією. Тільки з нею їхній дискомфорт йде. Але СД це не просто хвороба, це – хронічна хвороба. Її не можна вилікувати раз і назавжди. Абсолютна більшість транссекс-персон, окрім разових хірургічних втручань, приймають ЗГТ все життя. Як цис-персони при своїх гормональних порушеннях теж довічно приймають ЗГТ, і при інших хронічних хворобах люди довічно приймають інсулін, ТТГ, АРВ, гепатопротектори, препарати для усунення симптомів алергії, екземи, псоріазу, гастриту, гіпертонії, тромбозу, епілепсії... Тисячі їх. Тобто ми принципово нічим не відрізняємось від сотень мільйонів інших хронічно хворих людей у ​​своєму стані. Їм начебто не соромно за це, отже, і нам не повинно бути. Немає нічого страшного в самому факті того, що ми хворі. Проблема у тому, що СД визначено не в ту область медицини. І куди більша проблема – що СД досі прирівнюють до соціального статусу та самовираження людини, тобто до гендеру, начебто ми застрягли у минулому столітті.
 
Саме з цього місця у психіатрів починається сортування транссекс-персон на тих, кому давати робити перехід, а кому не давати, бо їх самовираження не поєднується з традиційними нормами гендеру, до якого вони перейдуть внаслідок медичного переходу. І на цьому місці вирують срачі в транс-спільноті, бо одним здається, що це нормальний порядок речей, а іншим - що цей порядок можна змінити тільки повною розмедикалізацією транссекс. У цих срачах усі вони називають явище "трансгендерністю", а я вже пояснивши чому це не одне й те саме. І до цього непорозуміння додається те, що психіатрія – це неточна наука, не тільки щодо "трансгендерності", там дуже багато пов'язано з різноманітністю особистості. Вона покладається не стільки на вимірювання фізичних властивостей пацієнта, скільки на його усні свідоцтва та інтуїцію лікаря. Більшість звертавшихся до психіатрів, проходили через постановку невірного діагнозу та/або довгий підбір схеми лікування навіть від банальної депресії. Така її специфіка через те, що наш мозок досі не так добре вивчений в областях кори та функціональних систем, що відповідають за нашу особистість, емоції, ідентичність, самовираження та відносини зі світом. Чого не можна сказати про сфери мозку, відповідальні за статеву дисфорію – варіативність патології там значно вужче. І навіть усні свідчення людей із СД про свої відчуття максимально схожі один на одного. При знятті з СД усієї соціальної мішури виявляється, що її дуже легко діагностувати з мінімальним шансом помилитися. Якщо ми переміщуємо СД з галузі психіатрії до галузі неврології та ендокринології, вищезазначене проблемне місце відпадає само собою. Коли людина приходить до сімейного терапевта зі скаргами на дистрес від своїх статевих ознак, отримує від нього направлення до невролога та ендокринолога, а від них після обстеження на МРТ, ЕЕГ, гормональні збої та велику психіатрію (це не має нічого спільного з опитуваннями про улюблений колір та іграшки в дитинстві) отримує рецепт на ЗГТ та направлення на операції. Це процес пари тижнів, і до речі, коли транссексність патологізована та медикалізована, у людини є можливість зробити це все за зниженою ціною або навіть безкоштовно, для більшості трансперсон це критично важливо. Там не може бути й мови про жодне "дозволяти перехід чи ні", тому що СД сприймається не як складова особистості, а як звичайна хвороба з відповідним лікуванням, її соціальні наслідки нікого не хвилюють. Адже ніхто не дозволяє і не забороняє лікування мігрені, тунельного синдрому, СПКЯ, гінекомастії у цис-чоловіків, ендометріозу, клімаксу, невралгії та інсульту через те, що людина не тієї сексуальної орієнтації чи волосся у рожевий фарбує. У цьому процесі може щось піти не так хіба що через людський фактор, але він неминучий у будь-якій сфері медицини, а без підтримки фахівця його шанси підвищуються. Набагато безпечніше приймати ту ж ЗГТ під наглядом ендокринолога і завжди мати змогу звернутися за коригуванням схеми, ніж гадати за обговореннями на форумах. Нам усім час зрозуміти, що медицина - це допоміжний, а не контролюючий інститут, і залишилось тільки витравити з нього всю ідеологічну консервативну спадщину минулих століть. Зараз ситуація краще, ніж будь-коли, на зміну старому поколінню лікарів приходить нове, що навчалося за останніми науковими стандартами, відкрите новим поглядам на статеву дисфорію та трансперсон. Для нас не вистачає профільних фахівців, але це можна виправити. Можна організувати тренінги відповідно до міжнародних стандартів транссекс-здоров'я, які встановлювали самі трансперсони, а не консервативні психіатри.
 
Насамкінець повернуся до "трансгендерності" та трансперсон без СД. Що з ними робити, куди їх? Та нікуди. Вони не хворі, хай роблять зі своїм життям, що хочуть у сфері гендера. Ніхто не може контролювати їхню ідентичність, як вони про себе говорять, як одягаються, які ролі в суспільстві виконують. А зміна гендерного маркера та імені в документах має бути доступна будь-якій людині сама по собі, ніякого дозволу від лікарів для цього не потрібно. Розмаїття особистості перестає бути патологією. Гендер не має жодного відношення до медицини. Коли це зрозуміють усі, то срачі у транс-спільноті вщухнуть, життя трансперсон максимально спроститься, нікого з нас не примушуватимуть відповідати гендерним ролям. А там уже й до деконструкції гендера рукою подати, та і взагалі до раю на землі.