...Тому що якщо я не розповім про гістеректомію добре - хтось зі своєї трансфобної каланчі обов'язково розповість про неї погано. Особливо у (рад)фем-спільноті. Нехай не забувають що ми досі тут, завжди будемо усюди, та не дозволимо робити з нас солом'яних опудал. Це видання досить адекватне для цієї цілі.
~ ~ ~
Мій досвід як трансгендерної людини я відлічую приблизно з 22 років, коли після початку гормональної терапії (ЗГТ) я здобув середню чоловічу зовнішність і став відповідно соціалізовуватись. Але до цього часу я вже понад 10 років відчував гендерну дисфорію. Це була типова історія: постійна дисоціація, притуплений смак до життя, активних ігор, їжі, інтимних стосунків. Я не мав мотивації та планів на майбутнє, бо просто не бачив себе в ньому, постійно прикидаючись перед світом і собою.
Я родом із маленького східного містечка Енергодар. Там я не міг дізнатись про трансгендерність нізвідки, крім комедій по телебаченню, та й були там лише карикатурні трансжінки. Я не замислювався, що сам можу бути «чоловіком у тілі жінки» аж до 16 років, доки не познайомився через інтернет із радикально трансфобною гілкою фемінізму. Транслюдей там описували як збоченців, та навіть через ті описи мені несвідомо стало все про себе зрозуміло. Тоді я цього злякався, бо для цього руху чоловіки – це жахливі монстри, а мені не хотілося стати одним із них. Серед тих трансфобок багато трансчоловіків у самозапереченні, мені було легше ідентифікуватися з ними, ніж розбиратися в собі. У мене тоді була глибока депресія, невдовзі я пішов із дому від аб'юзивних батьків світ-заочі. Я поринув у цю спільноту, сподіваючись, що через неї «виправлюсь» і стану «нормальною жінкою» [та лесбійкою], вільною від гендерних стереотипів. Це смішно, бо як у дівчини в мене ніколи не було проблем із жіночністю – а зараз я дреґ-квін, фембой, та й узагалі гей.
Я протримався там три роки, але досвід життя в Києві витягнув мене з внутрішньої трансфобії та мізандрії. Я мав таку кризу ідентичності, що з нервовим зривом побував у психлікарні у 2019 році. Далі мені пощастило – тільки-но я висловив серйозний сумнів у тому, що я цисжінка, мене прийняли близька подруга та чоловік (той шлюб був фіктивним і нетривалим, але ми з ним досі товаришуємо). Тоді ж відновились стосунки з батьками. Вони сприйняли це спокійніше, ніж можна було очікувати, хоча позаочі не визнають, як я змінився.
Наступний важливий крок був у 2020 році – я познайомився з київською трансспільнотою, порівняв свій досвід з історіями реальних трансчоловіків. Ще рік психотерапії в мене пішов на прийняття саме потреби в медичному переході, яку я раніше вважав примхою або травмою. На ЗГТ за літо 2021 я розквітнув фізично та психологічно: за пів року в мене зламався голос, саме як я мріяв у дитинстві, тіло приємно вкрилось волоссям, оздоровились лібідо й апетит, я подолав анорексію та набрав 15 кілограмів м'язів. Тоді я приміряв на себе декілька [небінарних] гендерних ідентичностей, шукаючи себе у спільноті, але з 2022 року я себе ідентифікую просто як чоловіка. [бо ці ідеї втратили для мене сенс. Особливо на фоні побутових проблем чоловічого гендеру, там ніхто не питає про твою ідентичність, а над жіночим паспортом лише порегочуть. Хоча зараз він надає мені величезні привілеї, я радий що не встиг його позбутися. Шкода тільки голитися та мастектомію відкладати]
Про гістеректомію (видалення матки) я вперше спитав у приватній клініці ще у 2019 році. Гінекологиня запевнила мене, що «без серйозних причин» це дурна ідея, бо «може, я ще зустріну чоловіка, якому захочу народити п'ять дітей». Мене це роздратувало, бо я завжди хотів дітей, але й завжди відчував огиду до розмноження, це моя незмінна природа. Я не наважився розповісти справжню причину – можливо, тоді б мене сприйняли інакше.
Я хотів позбутися матки вже давно, менархе у 12 років було для мене щирою несподіванкою, а з 14 років у мене ще й виліз спадковий ендометріоз. Хоч його і можна ефективно лікувати, але в підсумку з дисфорією від менструального циклу та страхом вагітності я не міг повноцінно жити. Я повернувся до цього питання з початком ЗГТ у 2021 році, відчувши себе в безпеці трансспільноти. Проте неочікувано, я не знайшов прийняття навіть там.
Мене запевняли, що мене тягне позбутися моєї «найбільш жіночої» частини тіла, бо я хочу так довести світу, що я «справжній чоловік», а насправді для ідентичності це не так важливо, як зовнішні косметичні операції (які мені, навпаки, не надто горять). Це частково можна зрозуміти, бо до 2016 року в Україні гістеректомія для трансчоловіків була обов'язковою, інакше їм не міняли паспорт. Але чого неможливо зрозуміти – це газлайтингу та поширення відверто трансфобних міфів: буцімто без матки в мене інші органи змістяться або взагалі випадуть, що я втрачу вагінальну чутливість, що при операції можна зачепити нерв і позбутися оргазмів.
Я вирішив вивчити це питання досконало, і це стало початком мого шляху трасмедикаліста – я збирав масиви наукових даних, спілкувався з трансперсонами поза спільнотою, розпитував знайомих лікарів. У результаті написав декілька вичерпних статей про медичний FtM перехід, що мають попит у новачків. Я повернувся до планування операції взимку 2022 року, отримав для цього психіатричний діагноз «Транссексуалізм», але невдовзі російська агресія посунула плани на невизначений строк. Я нікуди не поїхав з України, примирившись із будь-якою долею. Та вже восени 2022 року я знайшов дружніх лікарів, пройшов обстеження – але тоді почались відключення світла. Нарешті в лютому 2023 року, за наявності генератора та відносної тиші в Києві, я нарешті наважився лягти в гінекологічний стаціонар.
Знайти дружніх лікарів у Києві було легко. З першої ж спроби я натрапив на досвідченого гінеколога, який надав мені контакти своєї протеже-хірургині. Дуже іронічно, що це сталося в тій самій клініці, де чотири роки тому мені бажали чоловіка з п'ятьма дітьми. З міркувань ціноутворення операцію запланували в державній клініці. Там обов'язково потрібен якийсь діагноз, але «Транссексуалізм» вписати не можна, це питання в Україні досі не врегульоване. Формально мені провели гістеректомію як цисжінці з міомою матки (а трансчоловікам, які вже мають чоловічі документи, вписують інтерсекс-діагнози). Усі лікарі, які зі мною працювали, розуміли, хто я та чому я тут, і ставилися до мене у процесі нейтрально або з коректною цікавістю. Сусідкам за відділенням з їхніми серйозними захворюваннями не було до мене діла взагалі. А з головною хірургинею в мене склались дуже теплі дружні стосунки, вона профі та справді любить свою роботу, мені було, про що з нею поговорити як людині та як активісту, а не лише як пацієнту. Я був у неї першим трансчоловіком, але за моїми рекомендаціями через неї вже пройшло декілька моїх знайомих.
[Якщо вам теж треба контакт - звертайтеся!]
Здалеку гістеректомія здається складною операцією, бо в більшості випадків її проводять цисжінкам із дуже серйозними захворюваннями, що знижують імунітет і регенерацію. Проте сама собою гістеректомія технічно не надто складна. Якщо робити її умовно здоровій людині, якою є середній трансчоловік, то ризики в неї мінімальні. Особисто для мене найнеприємнішим було встановлення венозного катетера з клапаном. Для видалення матки, шийки та труб мені робили лапароскопію під загальною анестезією, на все пішло близько чотирьох годин. Я легко вийшов із наркозу, мене відправили додому через два дні обов'язкового спостереження, запакували мені купу антибіотиків на тиждень. Рештки газу від лапароскопії відчувались у черевній порожнині декілька днів, від них тіло ниє, ніби при грипі.
Мені наказали не навантажуватись мінімум два тижні та забути про секс на місяць. Я ж протримався десять днів до зняття швів із живота і побіг святкувати довгоочікуване визволення. Фізична та сексуальна активність пошкодила внутрішній шов на місці шийки, та ще за тиждень у мене сталась рясна кровотеча. Мене забрала швидка, проблему вирішили за ніч тампоном із гемостатиком, але це було страшно. Зрозумів, що рекомендацій лікаря таки варто дотримуватися. На животі я маю 4 крихітні шрами: їх приховує волосся, і вони поблідли з часом. За моїми відчуттями, на повне загоєння внутрішнього шва пішло три місяці, а за пів року чутливість піхви без шийки впала до комфортної мені норми (а оргазми ніяк не змінились). Уже майже через рік операції якість мого сексуального життя стабільно росте з досвідом. Та й мої органи на вихід через піхву не поспішають. На щастя, наука перемогла брехню всіх тих дбайливих людей, що мене відмовляли.
Для моєї мужності від гістеректомії нічого не змінилось, я просто відчуваю себе більш фізично здоровою людиною. Замість абстракцій пройдуся по фактах: я точно знаю, що мені тепер не загрожує гіперплазія ендометрія при використанні свічок з естрадіолом (це необхідно для попередження атрофії піхви на тестостероні), рак ендометрія та шийки, вагітність і менструації при відкаті (коли тіло намагається повернутися до попередньої статі– прим.ред.) [ні, тіло не намагається повернутися до попередньої статі, то треба ЗГТ кинути, ну куди ти полізла]. Я його не планую, але життя бентежне – останній рік в Україні дефіцит препаратів ЗГТ, цілком можливо, що найгірші часи для всього людства ще попереду. Я песиміст, тож пішов на таку хитрість – залишив собі яєчники, щоб при відкаті вони відновили роботу. Так я не залишусь без статевих гормонів із клімаксом, хоча дисфорія частково повернеться. Лікарі це моє рішення зрозуміли та підтримали. На щастя, яєчники в мене здорові, нічого їм від 5–10 років тестостеронового анабіозу не зробиться.
Хоча мені дивно про це думати, бо далі, ніж на пів року я своє життя не бачу крізь туман війни. Це майже смішно: я пройшов свою найвищу точку задоволення від життя за перші пів року ЗГТ, побував у ремісії якісь 4 місяці за 10 років межового розладу особистості – і повернувся до того ж депресивного стану, як у юності, але з іншої причини. На жаль, мені не виправити його психотерапією та самовдосконаленням, а тільки вчитися з ним жити. Хоч це і звучить дещо сумно, але без переходу мені було б значно гірше. Ідеально ніколи нічого не буває, я кожен день вчуся бути вдячним за те, що маю. Я маю друзів, партнерів, особистий простір, котів, творчість, активізм, якісь мінімальні амбіції та можливості. Та головне, що я нарешті маю себе. Через дива сучасної медицини та співчуття багатьох людей я отримав доступ до базового комфорту, найпростіших задоволень життя, за які я міцно тримаюсь. Це чогось варте, заради цього можна ще поборсатись.
2023.12.19
 |
| мені сподобалось як мене намалювали |
~ ~ ~
Немає коментарів:
Дописати коментар