Право на невидимість

За два роки в транс-активізмі я жодного разу не зустрічав висвітлення дихотомії "відкритість і стелс" без підтексту "прогресивність та консерватизм" серед трансперсон. Але ці множини лише частково перетинаються, ці якості не виходять одна з одної безпосередньо. Відкриті трансперсони постійно публічно говорять лише за себе, а на закритих навішують негативні ярлики. Я вважаю це несправедливим. Будучи особисто більш-менш близько знайомим з десятком стелсових трансперсон, слухаючи їх і поважаючи їх досвід - я висловлюся за них. Я дуже хочу донести до активістського середовища і всієї громадськості факт, що та підмножина трансперсон, яка зараз максимально відкрита – не репрезентативна вибірка. Відкритість - це не даність, а вибір, і далеко не на особисту користь трансперсони. Відкритість передбачає наявність низки матеріальних привілеїв, з якими можна собі дозволити, щоб вона буквально не знищила твоє життя. До 90% трансперсон, яких на Землі проживає близько 20 мільйонів, знаходяться у стелсі. Вони приховують свій стан з різних причин, в основному - задля уникнення трансфобії, дискримінації та постійного безоплатного активізму. Їх неможливо виявити в натовпі "нормальних людей", навіть якщо у них є пара-трійка "ненормальних" видимих ​​особливостей - бо вони є у більшості цисперсон (і про 150 мільйонів інтерсекс не забуваємо). Зазвичай здійснюючи перехід на етапі здобуття вищої освіти або навіть раніше, вони невидимі, і їм з цим живеться краще, ніж навпаки. Вони, на відміну від багатьох активістів на зразок мене, повністю інтегровані в суспільство - працюють у сферах виробництва та побутових послуг, держслужбах, поліції та армії, вони фрілансери та заводські роботяги, лікарі та педагоги, вчені та богема, маргінали та знаменитості, вони живуть у мегаполісах і селах, вони розкидані по всьому спектру політичних, моральних і духовних цінностей. Їхній транс-статус для них не більше, ніж якась хронічна болячка, з якою вони зрідка ходять до перевіреного фахівця, за багато років повноцінного життя після здійснення усіх потрібних їм етапів переходу. Ніхто ніколи не дізнається про їхній транс-статус, тільки якщо вони самі раптом не вирішать розкритися, або їх не розкриють треті особи (аутинг - це кримінальний злочин), або випадково вже після їхньої смерті. Їх погляди на свій транс-статус можуть відрізнятися, як і на саме явище трансгендерності. І вони далеко не завжди консервативні. Часто їх не влаштовує ксенофобне суспільство, де ми всі живемо. Вони може й хотіли б інакше, мати більше опцій вибору без негативних наслідків. Навіть якщо не для себе, то для інших – альтруїзм та активна громадянська позиція їм також властиві. Ах, якби вони пожертвували своїм комфортом і стали боротися за транс-права відкрито, як це роблять ті ж ЛГБ – світ був би на порядок менш трансфобним. Але вони цілком у своєму праві цього не робити, і це потрібно поважати, а не приписувати цій поведінці непривабливі мотиви. Цей феномен не має аналогів, але закони етики щодо всіх маргіналізованих груп єдині. Давайте засвоїмо - трансперсона, що відмовляється від відкритості ≠ внутрішня трансфобія, консерватизм і трушництво. Ще дуже довго співвідношення відкритих і стелсових трансперсон не зміниться, тому що світ змінюється повільно. І навіть у транс-френдлі світі комусь буде важлива їхня приватність, просто за законом великих чисел, а не через зовнішні або внутрішні проблеми, якими в жодному разі не можна нехтувати.

Відкриті трансперсони, раз вже ми маємо привілеї, давайте використовувати їх для того, щоб допомагати нашим невидимим сиблінгам, а не погіршувати їхнє становище.

Привілей відкритості

Серед найбільш видимої та найменш репрезентативної підмножини трансперсон – відкритих – є ще більш видима та ще менш репрезентативна підмножина рансперсон – ті, чиє життя транс-статус "збагатив". Вони очолюють піар-кампанії, роздають інтерв'ю та пишуть книги, де філософствують про те, як їм пощастило мати цей досвід, як вони завдяки ньому особистісно виросли, перемагаючи зовнішню та внутрішню ксенофобію, як вони перетворили його на силу та самореалізацію. Вони навіть політизують свій транс-статус. Називають його вибором, проявом суб'єктності, радикальним самовираженням, бунтом проти цисгетеро-патріархату, квір-анархією, ще бозна-чим. І наполягають на застосуванні цих теорій у боротьбі за емансипацію всіх трансперсон. І це все, звичайно, дуже цікаво, але.

Я не буду тут міркувати про привілеї "збагачених" які дозволяють їм таке ставлення до свого життя в колі однодумців. Ну, можуть собі дозволити - я не засуджую, я і сам багато чого собі дозволяю, чого інші не можуть, і насолоджуюсь життям. Але до етичного боку широкої суспільної видимості цієї позиції у мене питань багато.

Давайте чесно. Транс-досвід - це в основі якийсь дискомфорт і низка перешкод на шляху до позбавлення від нього, іноді фізично непереборних, з якими можна тільки змиритися. Немає і не може бути стандарту травмованості трансперсони, але більшою чи меншою мірою травма є завжди. Тому що наш світ під трансперсон не пристосований ні матеріально, ні ідеологічно. Ми зараз приблизно в тому ж положенні, у якому були перші жінки, які користувалися своїм виборчим правом 100 років тому. Через системну трансфобію наші права на розпорядження своїми тілами та ідентичностями жорстко обмежені, якщо взагалі дотримуються. Ми постійно змушені здобувати їх натиском, самоприниженням або обхідними шляхами. Це наша дійсність.

Я можу про це говорити так впевнено, оскільки сам є трансперсоною, майже три роки займаюся транс-активізмом та собисто знаю до двох сотень трансперсон. Навіть з урахуванням наявності привілеїв для відкритості – таке життя нелегке. Я півтора роки цікавився у собі подібних - "Як ти зрозумів що це твоє?", "Перехід того вартий?" і "Ти бачиш у своєму становищі плюси?". На перше запитання всі відповідали дуже по-різному, але не за темою даного тексту. На другий - одноголосно "Так". На третій також по-різному. У середньому їх відповіді можна звести до: "На цьому шляху я отримав те чого прагнув, але якщо б я не здійснював перехід, то я б просто мав щось рівнозначне інше, при цьому без специфічних медичних потреб і стресу меншин, але у мене немає вибору, крім як прийняти це і радіти тому, чого я досяг». Я був розчарований цими відповідями, тому що до них я читав лише інтерв'ю і книги вищезгаданих "збагачених" трансперсон. Але я не здивувався.

Я ніколи не цікавився у жертв сімейного алкоголізму, аб'юзу, розбещення, згвалтування та поліцейського свавілля "Чи варто воно того?" і "Що тобі дав цей досвід?" Тому що я особисто знаю, що нічого цей досвід не дає – він лише забирає. Він вартий хіба що багатьох років страждань, із втратою яких можна лише змиритися. Я готовий задушити кожну привілейовану падлу, яка намагається із просвітленим виглядом наполягати на протилежному. Як же я радий, що останні десять років позитивне мислення активно викривається. Впевнений, що зараз його доб'ють усі ці пандемії, кризи та війни, з яких без травм не вийде ніхто. Спробуйте запитайти у людини, яка втратила через ковід легеню, або у біженців з Маріуполя - що вони з цього досвіду для себе винесли (не треба). Глибина травм варіюється, але в основі їх єдиний принцип - непередбачуване лайно з довгостроковими наслідками трапляється, ти вирішуєш тільки як жити з цим далі, але не вирішуєш, куди тебе закидає хаос цього світу. Так от транс-досвід – це лише одна з варіацій життєвих труднощів з наслідками, через які ніхто не обирає пройти, начебто це курси фізпідготовки, щоб потім у гори ходити чи просто м'язами хизуватися.

Особисто мій транс-досвід далеко не настільки травмуючий як перерахований вище. Моя дисфорія не переживалася болісно, ​​моє найближче оточення максимально толерантне, я живу у відносно транс-френдлі регіоні, маю ресурси на всі необхідні мені процедури переходу. У цьому процесі я знайшов найкращих друзів та мотивацію жити. Але якби я мав вибір, то першопричини цього процесу - дисфорії, я не хотів би мати у своїй природі. А я ж знаю людей які від дисфорії реально божеволіли, голодували і калічилися, намагалися πоkін4uτи з ςоб0ю, через трансфобію позбавлялися друзів, сім'ї, роботи, спадщини, дому, громадянства, свободи, а їх перехід - це низка відкладених планів, невдач, відкатів та розбитих надій. На підставі невтішної статистики з фінансового та ментального благополуччя трансперсон, я візьму на себе сміливість припустити, що транс-досвід більшості трансперсон плаває десь на цій непривабливій стороні спектру - далеко від мого,
і максимально далеко від досвіду “збагачених”.

Мені навіть якось соромно згадувати тут про важливість ролі достовірної репрезентації всіх шарів пригнобленої групи для її загальної емансипації. Вона має бути зрозумілою будь-якому активісту в комплекті з інтерсекційною теорією. Про це багато, місцями дуже складно для пригнобленого системою обивателя, написано. Я прочитав і засвоїв з тієї теорії рівно стільки, скільки потрібно для того, щоб ясно висловлюватися про особистий досвід, і тих хто довірився мені.

Я не в праві звинувачувати "збагачених" у зловмисності - зрештою, деяких я знаю особисто, люди вони може і своєрідні, але вони чесні у своїй діяльності. Натомість я можу поспекулювати про самообман. Він буває вкрай важливим, щоб у критичний момент не махнути на себе рукою, або зовсім руки на себе не накласти. Екзистенційна криза може зірвати дах, як і матеріальні втрати. З особистого досвіду - відчувши неупереджену жорстокість хаосу світу і красу всіх вдалих збігів у ній, я щиро повірив у бога закону великих чисел Зв'язного, який після смерті відправить мене мандрувати мультивсесвітом. Ця моя фантазія має не більше відношення до матеріальної реальності, ніж ідея квір-революції, ось тільки свою віру я нікому не нав'язую як єдино-правильну модель сприйняття світу. А квір-теорія видає свої повітряні замки за стандарт сприйняття життя будь-якого представника ЛГБТ.

Так, іноді негативний досвід таки збагачує нас. Я ось зміг перетворити в силу та мудрість свій досвід шкільного цькування та ментальних розладів. У свій час я рвався просвітлювати людей, які пережили подібне, як би їм це осмислити так, щоб стати краще, ніж вони були раніше. Але я вгамувався, коли зрозумів, що для такого осмислення їм не вистачає тих же привілеїв, які були в тих процесах у мене. Щоб травма не зруйнувала людину, вона має залишитися після неї в плюсі, а не в мінусі. Особисто мене набуття транс-статусу залишило на нулі. Я осмислив цей досвід і включив у свою ідентичність навіть не в першу десятку своїх особистих якостей, а просто як діагноз, поряд із серцевою недостатністю та амбліопією. Я приймаю своє життя в транс-статусі таким, яким воно є зараз, і працюватиму над доведенням його до максимально комфортного стану, дозволеного моїм набором привілеїв. Я знаю що можливо, і не витрачаю час на скорботу про те, що неможливо. Але якби було можливо - я б проміняв свій трансгей-досвід на цисгетеро-досвід не вагаючись ні секунди.

Хтось назве мою позицію внутрішньою трансфобією. Я назву її матеріалістичною. Я називаю свій транс-досвід травмою тому, що він дійсно є для мене травмою, а не тому, що я заперечую його. Я не драпіюуватиму його пафосними гаслами про боротьбу з системою всім своїм тілом та духом, тільки тому, що так його осмислили люди, які прочитали більше книг і отримали більше грантів. Їхня позиція звучить в інфополі голосніше, ніж моя, і десятків тисяч таких як я. Це має для нас відчутні негативні наслідки, які до висоти привілеїв "збагачених" не дістають, але колись можуть і дістатися. Так не повинно продовжуватись. Якщо нас дійсно цікавить емансипація всіх трансперсон, ми не повинні усвідомлено і гордо страждати в очікуванні революції суспільної свідомості.

Я прожив і відпустив свою транс-травму настільки, наскільки дозволяє моя природа за підтримки моїх привілеїв. Я знаю, що всі трансперсони на це здатні в міру їхньої природи та привілеїв. Я приймаю різноманітність нашого досвіду та слухаю.

Я вірю, що всі ми будемо почуті.

Моя транс-биография

[Примечание из 2025 - я это писал когда еще пытался анализировать свой опыт через квир-оптику, сознательно умалчивая про телесную дисфорию. Так было принято обсуждать трансгендерность у активистов с которыми я познакомился в 2019-2020 и еще не ставил под сомнение их авторитет и методы. Переломный момент к трансмеду случился через пару месяцев когда я начал ЗГТ и мне надоело делать вид что идентичность и борьба с бинарным гендером мне важнее здоровья]

До лета 2020 у меня было слишком много первоочередных вопросов выживания, чтобы размышлять о своей гендерной идентичности. Я конечно всегда чувствовал, что выхожу за границы цисгет нормы, но много лет для меня каждый шаг вперёд сопровождался двумя назад. Меня ограничивали страх и невежество, из-за небезопасных условий, в которых было невозможно сосредоточиться на себе, без опоры на реальные знания о мире и помощь более опытных товарищей.

Я рос как сорняк в теплице - физически я был всем обеспечен, но как личность я был родителям совершенно не интересен, только как проект совершенно непонятного назначения - их слова и действия постоянно противоречили себе. Они старателько копали между нами пропасть, чтобы позже упрекать меня в том что это я от них отдалился. Пожалуй, их единственной заслугой в этом "воспитании" стало поощрение меня критически мыслить и адаптироваться без урона гордости и принципам. Среди ровесников я всегда был в стороне от коллектива, вне иерархий. Я был отпетым антиконформистом, но вовсе не в сфере гендера как ожидается от трансперсоны. Нельзя сказать что я был пацанкой, никто меня подобными ярлыками в жизни не награждал и сам я не стремился к ним. Да, моя внешность всегда была далека от стандартов женской красоты, да, у меня всегда был жёсткий характер, я влипал в истории и всюду наводил шороху. Но в школе рядом со мной были девочки куда более маскулинные чем я - они принципиально отказывались от женственности, тусовались с одними мальчиками, позже пили и курили с ними как свои. А я таким не был. Мне всё было интересно - общаться со всеми, играть по-разному, примерять любые роли по настроению, разная одежда и имидж, я перепробовал много хобби, не стеснялся всех своих эмоций и бурной фантазии. Я был очень активным ребёнком, в своей изменчивости оставаясь просто собой. Я не разграничивал вещи на мужские и женские, не боялся чужого мнения на этот счёт, и другим не указывал какими им быть. Я вообще не воспринимал никакую ксенофобию из инфополя и не транслировал дальше. Хотя казалось бы - сказки мне читали стандартные, телевизор я смотрел много, в обычных дворах и деревне вырос, садик-школу посещал средние. Я оставался свободным и верным себе вопреки всему фоновому давлению общества.

[Примечание из 2025 - оказалось это следствие аутизма а не трансгендерности]

В садике ровесники меня сторонились, но меня это не особо напрягало - я предпочитал читать и рисовать. А уже в школе они очень активно стали давать мне понять, что эта моя необремененность условностями недопустима. Меня жёстко травили - оскорбляли, портили вещи, отбирали еду, били. Никому до этого не было дела, родители давали мне плохие советы как разбираться самостоятельно, заступались за меня лишь в самых экстремальных случаях, а учителя вообще никогда - они же первыми в моей жизни завели песню "ты же девочка", я от неё поначалу рвал и метал, но за нескольео лет смирился, даже "влюбился" в одного мальчика который меня травил, чтобы его "по-женски" задобрить (а стало только хуже). Куда лучше было в художественной школе - меня там хвалили, я ладил с одноклассницами, но всё-таки не смог стать частью даже этого неформального сообщества, за 6 лет продержалось общение только с одной девочкой, такой же аутсайдеркой. Ещё в средней школе я вклинился в компанию мальчиков, таких же изгоев как я из нескольких школ. Там я нашёл свою первую любовь, я нравился ему такой как есть. Назло всем обстоятельствам, исключительно благодаря личной инициативности я не был совсем одинок, но всё равно чувствовал себя каким-то монстром среди нормальных людей. Так что к 15 годам я сам стал натягивать на себя максимально стереотипную женственность, чтобы почувствовать причастность к обществу хоть в чём-то. Но над моими попытками краситься и одеваться как Лана Дель Рей в школе только глумились. И родители как-то внезапно вспомнили о букве “Ж” в моём свидетельстве о рождении и принялись поучать как мне выглядеть, как себя вести. Они жутко удивлялись что я отказываюсь принимать это и прочий их обострившийся авторитаризм как должное. Наши отношения из многолетней холодной войны перешли в горячую. Она потянула за собой на дно всю мою жизнь, школьную успеваемость и творчество, я даже художку бросил. С детского сада у меня развивались тревожность, бессонница, диссоциация и апатия, и вот они оформились в КПТСР и ПРЛ. У меня плодились саморазрушительные мысли и привычки, я стал очень агрессивным. Основная доля агрессии пришлась по моему парню. Разумеется он был недоволен этим, а я был уверен что вся наша проблема в моей недостаточной женственности, я зациклился именно на этой детали потому что это всё что я смог бы контролировать при всём желании. Как-то раз неожиданно он меня изнасиловал (по детской глупости, как жукам ноги отрывают, по его словам спустя годы), а я это стерпел "ради любви". Через пару месяцев до меня дошло что это было ненормально, я решил что настолько правильную женщину он не заслуживает, и бросил его. И тут же запрыгнул в отношения с подружкой из художественной школы. С ней я не пытался быть женственным, а наоборот - стал неестественно для себя мужественным, и от этого мне тоже было очень плохо. Сейчас мне понятно, что во все эти крайности в отношениях я бросался из-за внутренней гомофобии - пытался сделать из себя человека противоположного гендера с кем бы я не встречался, а моя реальная идентичность это закономерно отторгала.

К 16 я через соцсети проникся феминизмом, и уже страдая некоторыми искажениями восприятия, от невинного бодипозитива и последовательной эмансипации женщин, я за год ушёл в популярный мизандричный и трансфобный радфем. Из-за него у меня развилась фобия мужчин и паранойя, но главное - внутренняя мизандрия и трансфобия. Первые фантазии о “смене пола” у меня появились в 13 лет, они были вызваны телесной дисфорией, а о гендерной стороне вопроса я даже не думал. А радфем мне сказали, что всё это потому что я ненавижу в себе женщину, и вообще женщин ненавижу, раз хочу переметнуться на сторону мужчин-угнетателей, и мне нужно это срочно отрефлексировать, иначе - вон из феминизма. И я усердно начал рефлексировать, потому что на тот момент это было единственное в моей жизни сообщество где я получил какое-никакое принятие.

В 18 лет я спонтанно переехал в Киев - с родителями полный раздрай был, я уже серьёзно боялся кого-нибудь убить. Переезд был некомфортным, хостел сомнительным, вынужденное расставание с девушкой удручало, незнакомая обстановка и первые тяжёлые неквалифицированные работы ели нервы, и поверх всего этого я сам себя доедал. Я в теории мог, но не хотел обратиться за помощью ни в какую местную ЛГБТ-организацию, потому что боялся что там меня будут поджидать подлые мужчины и трансы, изнасилуют меня, накормят гормонами и заставят предать радфем-сестёр. Я зашёл в этой извращённой рефлексии настолько далеко, что вышел замуж и принуждал себя к сексу с цис-мужчиной, которого не особо-то любил. Я надеялся, что это излечит и мою дисфорию, и от давно обрыдшего радфема отвратит. Это длилось почти два года. Весной 2019 мой муж самым первым услышал от меня серьёзное предположение о том что я “на самом деле мужчина”. Его реакция была достаточно принимающей, но и с налётом гомофобии “Так я теперь гей что ли?”, и от стыда я сам эту тему почти сразу замял. И этот совершенно добровольный брак, с порядочным человеком, неосведомлённом о моём истинном состоянии, добил мою психику окончательно. Я словил психоз, напал на своего мужа, порывался убить себя, и оказался в закрытом отделении ПНД на месяц. Вышел я вообще не зная, кто я и что мне делать.

Тут наконец началась светлая полоса - муж дозвонился до моих родителей, они ко мне приехали и внезапно поддержали, в основном одумавшись от наших прошлых конфликтов. Потом ещё и бывшая девушка ко мне переехала, мы просто как подруги жили вместе, это меня тоже поддерживало (кстати, на данный момент они тоже оказались небинарным ФтМ, мы до сих пор общаемся). Я попринимал стабилизирующую психофарму, взялся за психотерапию, отошёл от паранойи и апатии. Выбросил из своей жизни радфем, трансфобию и мизандрию. В конце 2019 я сходил на Транс-марш, почувствовав что это правильно. В течении 2020 я таки решился обратиться в местные ЛГБТ-организации, получил там помощь и принятие, познакомился с реальными трансперсонами с разным опытом. Моя картина мира стала минимально искажённой и заваленной мусором, в ней наконец появилось место мне самому "не такому как надо". И вот тогда я адекватно всё отрефлексировал, и пришёл к каминг-ауту.

Для начала я определился с идентичностью - я андрогин, так как я верю, что можно не разделять лучшие человеческие проявления на "розовое и голубое" а обобщить их, и тогда люди станут подобны богам. Существует миф об андрогине - вот мне приятно ощущать себя живым воплощением его хэппи-энда. С детства ничего не изменилось - я себя хорошо чувствую в любом образе и роли, если это то чего я хочу в данный момент. Я ещё подумывал взять себе нейтральные местоимения типа "они/оно", но отказался от этой затеи сразу. Да, я бы хотел чтобы люди меня не воспринимали ни мужчиной, ни женщиной, но не строю иллюзий на этот счёт. Общество к такому совсем не готово, а я не готов с ним бороться 24/7. Да и по сути мне всё равно, как ко мне обращаются, главное чтобы без издёвок. Я научился частично смиряться с реальностью, находить компромиссы, быть принципиальным не во внешних мелочах, а в личной мотивации делать или не делать что-либо исключительно ради своего комфорта. Я поставил себя в своём новом мире на первое место. Как ни странно, это сделало меня бо́льшим альтруистом чем когда-либо.

В первую очередь мне стало важно разобраться с моей телесной дисфорией. С 11 лет в повседневности я ощущал её слабо, но это исключительно "благодаря" вихрю травмирующих событий требующих постоянного внимания. Но когда она резко прерывалась во время менструаций и большинства проявлений сексуальности, мне бывало физически очень плохо. Я списывал это на КПТСР, но в итоге оказалось что симптомы не сходятся. С течением терапии дисфория стала у меня проявляться типично для средней трансперсоны, и я проанализировал свои чувства без идеологических оценок. Понял, как мне важно избавиться от этого высасывающего жизненные силы, обволакивающего тело зуда, как будто фоновый белый шум портит любимую песню на радио. Что это не ошибка и не блажь, а естественная потребность, как дыхание полной грудью. Счастье от единства себя перевешивает социальную цену, о которой мне бывает страшно думать. После перехода каким я его для себя вижу, общество будет видеть меня исключительно мужчиной (да ещё и геем), и в этом предостаточно минусов. Кто бы что не говорили - повседневная жизнь мужчин не праздник привилегий, в ней ограничений и рисков даже больше, чем в женской жизни. Поверьте, мне есть с чем сравнивать. Я хочу донести до людей этот нюанс, потому что часто и среди "своих" натыкаюсь на непонимание в этом вопросе. Да, я не люблю свой "родной" гендер, но и тот в который я буду совершать переход я не люблю точно так же. Да, мне будет очень печально прощаться с некоторыми женскими привилегиями, пусть их и заменят некоторые мужские привилегии. Ещё печальней, что у меня по сути нет выбора за пределами транс-сообщества, где любая идентичность ценна, вне зависимости от телесности и самовыражения. А снаружи у нас всё ещё мир, где "тело = один из двух гендеров = идентичность = самовыражение", в нём господствуют консервативные цисгетеро, и любое отклонение - повод для насмешек, дискриминации и насилия. Неконформность любого рода считается погрешностью с которой не надо считаться. А я вот уверен, что конформизм большинства - это иллюзия, замаскированная древними репрессивными социальными институтами. Под их завалами внутри каждого человека скрывается он сам - уникальный, изменчивый, тянущийся к новому.

Я вот никогда не чувствовал себя кем-то кроме самого себя, и если честно, не понимаю как можно иначе. Я осознаю своё место в общественном гендерном договоре, от которого можно только на необитаемом острове спрятаться. Я знаю, что в нём я был "женщиной" и стал "мужчиной", и в нём нет других вариантов, я это без радости, но принимаю. Но когда люди с позитивом и даже гордостью "идентифицируют себя мужчиной/женщиной" я почти плакать готов. Ты идентифицируешь себя безвольным винтиком системы, либо пушечным мясом, либо инкубатором? Для тебя это - норма? Ты бы не хотел_а чего-то большего хотя бы из личной гордости, не говоря уже об освобождении общества от сексизма? Ну, эта моя претензия в первую очередь на цисперсон направлена, потому что трансперсоны лишь подстраиваются под их порядки. Но и вторых я не понимаю, когда они держатся за гендер как за основу своей идентичности, это же такое самопринижение. Как можно не осознавать ярлыки "мужчина" и "женщина" исторически и экономически сложившейся тюрьмой, которой нет места в прогрессивном обществе? Не у всех есть ресурсы на активизм, но хотя бы держать дулю в кармане можно! Свобода воли - это иллюзия, но без неё так легко сойти с ума. Я убеждённый материалист, нигилист и фаталист, которому при этом невыносимо существовать без идеи, смысла и цели.

Моя бы воля - я бы сделал так, чтобы в обществе не было никакого давления гендерных стереотипов, чтобы все могли самовыражаться как пожелали, без предрассудков. Уверен, что без страха наказания за инаковость люди бы не стали эту систему поддерживать. В нашей природе разнообразие и толерантность. Это не просто философские абстракции, это подтверждают и естественные науки. Телесность не должна быть важна нигде кроме медицинских и сексуальных пособий, она не подлежит идеологическогму контролю, а только воле своих обладателей с учётом всех их естественных потребностей. Трансперсон проживает на всей Земле до 25 миллионов - это часть спектра природной нормы (как интерсекс, их вообще до 150 миллионов), который сейчас в культуре весь занят лишь самыми красивыми, здоровыми и фертильными цисгетеро. Но с нами тоже нужно считаться, не усложнять нам жизнь в надежде что мы тогда исчезнем, а подстраивать общество под нас. В этом тексте я не буду говорить о медицинских и юридических аспектах, а только о месте трансперсон в обществе. Мы не поддерживаем гендерные стереотипы и не боремся с ними одним фактом своего транс-статуса, а только в разной степени подстраиваемся под них чтобы с нами считались как с "нормальными людьми". А избавление от противопоставленных, взаимно подавляющих гендерных ролей освободило бы всё человечество включая трансперсон от кучи проблем. Но как же много для этого нужно работать, причём всем вместе - феминисткам и маскулистам, чтобы у нас было глобальное непротиворечивое антисексистское движение, разрушающее систему со всех сторон. Вот это всё мне очень важно. Настоящему мне.

В итоге всего вышесказанного я могу сказать, что на самом деле у меня нет ни гендерной идентичности, ни даже транс-идентичности. "Андрогин" для меня - всего лишь эстетический ярлык, а "транссексуализм" - всего лишь диагноз. Эти детали всегда были растворены в моей неконформной идентичности, и с осознанием они не стали чем-то бо́льшим. В первую очередь я - художник, фантазёр, гуманист, эгалитарист, активист, меломан, провокатор, декадент, тематик, щёголь, кошатник, эрудит, антинаталист, кулинар, патриот, романтик, анимешник, пошляк, гностик, социалист, писатель, тщеславец, фурри, коллекционер, неряха, перестраховщик, трансгуманист, фриган... Так много разных черт, что проще уже сказать - Я это Я. Остальное - прикладное от общества, которое мне никогда не было указом и не будет.

Свою историю я образно выразил в этой фотосессии, где среди системного убожества я не боюсь быть самим собой. Я никому не позволю подгонять себя под этот специально заниженный стандарт, который заставляет большинство людей влачить существование так безрадостно, не зная принятия и свободы. Мало кто сопротивляется, мало кто может себе это позволить. А я могу, и я рад этому. У меня - у всех нас - есть права, мы равны и едины в них, они рано или поздно засияют над этой свалкой и сожгут её, оставив только живых людей.

Март 2021

Фотографировала 24.03.2021 Алина Шабанова ко Дню видимости трансперсон.

Словник трансгендерності

Словник основних термінів з максимально простими поясненнями для тих, хто хоче з нуля розібратися у явищі трансгендерності, але не знає з чого почати.
 
Стать — набір зовнішніх та внутрішніх фізіологічних ознак пов'язаних із статевим диморфізмом людини - ХУ та ХХ хромосоми, тестикули та яєчники з маткою, мошонка та вульва, простата та піхва, пеніс та клітор, молочні залози та кадик, пальцевий індекс, різне оволосіння обличчя та тіла. Грубо кажучи - це все, що про "самець" та "самка" Homo sapiens.
 
Гендер — набір соціальних ролей і стереотипів щодо людських "самців" і "самок", яким вони повинні відповідати, щоб вважатися повноцінними членами суспільства, ефективно виконуючи свої традиційні обов'язки у підтримці демографії та економіки свого регіону. Це все - про "хлопчик" та "дівчинка", "чоловік" та "жінка" в масовій культурі. Людей з дитинства вчать бути "справжніми жінками та чоловіками", щоб їм було легше знайти своє місце в житті. Відступ від гендерних ролей може сильно вдарити по репутації людини. У різних регіонах з місцевою культурою, за різні політичні та економічні режими гендерні ролі відрізняються. У деяких регіонах традиційно існує більше двох гендерів, але біла глобалізація майже стерла ці культури. Час, технічний та культурний прогрес змінюють наповнення гендерних ролей, щоб "нормальні чоловіки та жінки" відповідали актуальним викликам життя. Це не робить їх гуманними чи справедливими, це лише питання ефективності виживання "нормальної" більшості. На їхню жорсткість може впливати забезпеченність, раса та етнос, робітничий клас або каста, нейровідмінність, приналежність до ЛГБТ (лесбійки, геї, бісексуали, трансперсони), наявність інвалідності.

 
Гендерний маркер — відмітка про гендер в особистих документах людини, на підставі якої до них застосовуються гендерно-специфічні закони (призов до армії, трудові нормативи, вихід на пенсію, міра кримінальної відповідальністі, тощо), він приписуються від народження кожній людині, разом з чоловічим або жіночим ім'ям, займенниками "він" або "вона".

 
Гендерна експресія — самовираження людини через гардероб, косметику, аксесуари, хобі, манери, емоції та риси характеру, які міцно асоціюються в масовій культурі з одним із двох (якщо у конкретному регіоні нема більше) гендерів. Макіяж, сережки, сльози, поступливість, вишивання - жіноча гендерна експресія. Борода, ціпок, прямота, агресія, конкуренція, активна сексуальність, качалка – чоловіча гендерна експресія. Бувають і гендерно-нейтральні риси, наприклад – окуляри, яскраві шкарпетки, ревнощі, гордість, малювання, кулінарія. Багато людей бояться виявляти свої якості та інтереси, що не відповідають їх гендерній ролі, щоб не піддатися глузуванням.
 
ГНК - гендерна неконформність — значний відступ людини від гендерних ролей і стереотипів у особистих інтересах, без зміни гендерної ідентичності, наприклад - чоловік іде у відпустку для догляду за дитиною і носить сукні, а жінка забезпечує свого чоловіка і займається боксом.
 
Кросдресинг - кросдресер - (застаріле - трансвестит) — людина, яка тимчасово приміряє на себе всю експресію іншого гендера заради особистої розваги. Така поведінка може бути частиною соціального переходу (див. нижче).
 
Травесті - дрег — людина, яка тимчасово приміряє на себе всю експресію іншого гендера для виступу на сцені.
 
Гендерна ідентичність - (застаріле - психологічна стать) — (далі ГІ) особисте уявлення людини про те, з яким гендером вона себе асоціює, або з яким гендером точно себе не асоціює, або якому гендеру себе протиставить. Психологічне явище, може бути засвоєне під впливом суспільства, може відрізнятись від стереотипних гендерних ролей в залежності від середовища виховання, та може змінюватися протягом життя.

Важливо! - ГІ не пов'язана з сексуальною орієнтацією та активністю. До переходу транс не має бути гомосексуальним, щоб після переходу стати гетеро - це поширений сценарій, але далеко не універсальний. Наприклад людину з ГІ "чоловік" не обов'язково будуть цікавити (тільки) жінки, а може й ніхто не цікавитиме (асексуальність), бо це окрема якість з іншими біологічними передумовами.

 
Гендерна соціалізація — повсякденний досвід людини виходячи з її матеріального становища в суспільстві на правах, привілеях та обмеженнях як "чоловіка" або "жінки" (якщо у конкретному регіоні нема більше гендерів).
 
Трансперсона - трансгендер — людина, якій при народженні був приписаний один гендер, але у свідомому віці вона з власної ініціативи змінила його на інший гендер.
 
Цисперсона - цисгендер — людина, яка не змінювала свого приписаного при народженні гендера і не має такого бажання.
 
Циссекс (авторський термін) — людина, яка не проходила медичної корекції своїх статевих ознак і не має такого бажання.
 

Транссекс - (авторський термін за аналогією з інтерсекс, застаріле - транссексуал) — людина, яка проходить медичну корекцію своїх фізіологічних статевих ознак. На Землі мешкає близько 20 мільйонів транссексних людей.

Інтерсекс - (застаріле - гермафродит) — людина, яка народилася зі змішаним набором фізіологічних статевих ознак (під впливом генів або внутрішньоутробних гормонів). Не вважається хворобою, рідко створює медичні незручності протягом життя (якщо у дитинстві примусово не скалічать). Іноді інтерсекс-персони виявляються ще й трансгендерними та/або транссексними, якщо відразу після народження їм провели недоречну хірургічну корекцію статевих ознак та/або приписали невідповідний гендер через неможливість запитати. На Землі мешкає близько 150 мільйонів інтерсексних людей.

Agab - assigned gender at birth - агаб — гендер приписаний при народженні.

Afab - assigned female at birth - афаб — людина, якій приписали жіночий гендер при народженні за стереотипною формою геніталій.
 
Amab - assigned male at birth - амаб — людина, якій приписали чоловічий гендер при народженні за стереотипною формою геніталій.
 

Дисфорія — сукупність неприємних фонових симптомів, що стабільно турбують людину достатньо довго (місяці, роки, десятиріччя), щоб вона почала шукати їх причини не у навколишньому світі, а у собі. Дисфорія це не завжди про стать або гендер, вона може бути симптомом деяких ментальних розладів (окр, птср, мро).

Статева дисфорія — хворобливий стан організму, відторгнення деяких/більшості своїх статевих ознак на гормональному та неврологічному рівні. Розвивається при генетичних та внутрішньоутробних аномаліях, або йде у комплекті з РАС (аутистичний спектр), так що людина народжується вже з "транс-мозком" (це те що мають на увазі коли кажуть що гендерна ідентичність вроджена). Виявляється по-різному - у вигляді дисоціації (почуття перебування поза своїм тілом), загальної незграбності, уповільненої реакції, апатії, депресії, фантомного болю, відсутності сексуального бажання, іноді все разом. За відсутності лікування стабільно погіршує якість життя людини. Але "лікування" умовне, бо це незмінна риса організму, під яку можна лише адаптувати життя, щоб не примножувати страждання. Тож вона ефективно терапевтується медичним переходом (див. нижче). По суті не має жодного відношення до психіатрії - скоріше вже до неврології.

Гендерна дисфорія — психологічний дистрес від невідповідності між нав'язаним гендером у суспільстві та особистою гендерною ідентичністю.

Дисфорік (авторський термін) — людина зі статевою дисфорією.

Репрессор — людина яка усвідомила у себе статеву/гендерну дисфорію, але компенсує це будь-якими методами крім переходу, бо не може його собі дозволити (по стану здоров'я, психіки, нема грошей, залежність від трансфобної сім'ї чи подружжя, релігійна заборона, важлива кар'єра яку перехід зруйнує, нездоланний страх відторгнення суспільством, страх змін сильніше бажання автентичності, нема законних опцій переходу у регіоні), говорить про свої відчуття лише у найближчому колі, анонімно у мережі, або взагалі ні з ким.
 

Дисморфофобія — хворобливий психологічний стан, при якому людина одержима реальними або уявними недоліками своєї зовнішності, намагається їх виправити на шкоду своєму здоров'ю (голодуванням, косметичними процедурами, самопризначеними медикаментами), і ніколи не буває задоволена результатом. Розвивається протягом життя під тиском зовнішніх обставин (наприклад цькування в школі). Проявляється нападами. Лікується у психіатра та психолога. Часто плутається з дисфорією через незнання природи обох станів. Втім, у людини зі статевою дисфорією може бути одночасно дисморфофобія, та їх терапія проходить паралельно. Інакше медичний перехід психологічно не задовольнить людину, навіть якщо позбавить її дисфорії.

 
F64.0 — психіатричний діагноз "Транссексуалізм" за 10-ою Міжнародною класифікацією хвороб. Зараз від його отримання залежить доступ до переходу та зміни документів для трансперсон. У МКБ-11 цей діагноз буде перенесено до розділу сексуальних станів під назвою "Гендерна невідповідність". У обох діагнозах статева/гендерна дисфорія вважається симптомом, а не захворюванням/синдромом/розладом сама по собі.
 
Перехід - транзішн - гендерно-афірмативна терапія — набір медичних та/або соціальних заходів, що застосовуються до людини, щоб привести її тіло та/або гендер до бажаного.
 
Соціальний перехід — кросдресинг, виконання "невроджених" гендерних ролей, зміна імені та займенників у повсякденному житті. Деякі трансперсони здійснюють лише соціальний перехід. Така трансгендерна людина залишається циссекс.
 
Медичний перехід — медична корекція фізіологічних статевих ознак. Деякі трансперсони здійснюють медичний перехід, але не змінюють ґендер. Наприклад - афаб через дисфорію видалила молочні залози, але соціально залишилася жінкою за власним бажанням. Така транссекс людина залишається цисгендерною.
 
Докладніше про медичний перехід — наприкінці статті.
 
FtM (female to male) - ФтМ - трансчоловік — людина, яка здійснює перехід з "жінки" в "чоловіка". 

У ширшому розумінні трансмаскулінність - маскулінізуючий напрямок переходу, без конкретного пункту призначення.
 
MtF (male to female) - МтФ - трансжінка — людина, яка здійснює перехід з "чоловіка" в "жінку". 

У ширшому розумінні трансфемінність - фемінізуючий напрямок переходу, без конкретного пункту призначення.
 
Небінарність — (далі НБ) гендерна ідентичність, що не відповідає одній з двох традиційних: "чоловік" або "жінка". Кількість небінарних ідентичностей не піддається обчисленню і становить цілу окрему спільноту (агендери, андрогіни, гендерфлюїди, гендерквіри, демібої та демігьорли – це все звідти). Деякі небінари застосовують до себе займенники "вони" або "воно" для особистого психологічного комфорту. За потреби, медичний перехід у небінарних трансперсон нічим принципово не відрізняється від ФтМ та МтФ. Однак серед них частіший запит на фізичну андрогінність. Для цього вже є більш-менш напрацьовані експерементальні опції медичного переходу у різних пропорціях. 

Важливо! - взагалі-то будь-які ГІ не пов'язані зі статевою дисфорією напряму, бо фізичні потреби відрефлексувати та обрати неможливо. Та з позиції власного проживання цей досвід для більшості трансперсон нероздільний - тому існують історії про самоусвідомлення з горщику, коли статевої дисфорії ще нема, а гендерна вже є. Та небінарні ГІ можуть значно ускладнювати трансперсоні усвідомлення своїх потреб, бо небінарність та фізична андрогінність більш маргіналізовані суспільством. Наприклад, у транса з нб ГІ може бути запит на "повний пакет" переходу, але їх ідентичність від цього не стає бінарною, і різниця цих шарів самосприйняття може викликати внутрішній конфлікт. Та навпаки, у транса з бінарною ГІ може бути запит на фізичну андрогінність, він не повинен "йти до кінця" заради відповідності стереотипу "справжнього чоловіка", та його спротив не робить його небінарним. Це теж окремі якості з різними передумовами.

Агендер — окрема категорія небінарності. Відсутність гендерної ідентичності, або відсутність потреби належати до гендерованих спільнот, або свідоме небажання асоціювати себе з жодним гендером.

 

Гендерфлюід — окрема категорія небінарності. Мінлива гендерна ідентичність в залежності від настрою, або цілей самовираження, або зовнішніх обставин.

Ксеногендер — категорія самоідентифікацій за межами бінарних та небінарних гендерних людських понять (корінь "гендер" залишився за інерцією, бо ці спільноти історично пов'язані). Їх теж неможливо обчислити, популярні приклади - тварини, монстри, прибульці, роботи, герої міфів, фентезі, магічні істоти, привиди, астральні сутньості. Деякі ксеногендери створюють під себе унікальні займенники та системи родових закінчень. За потреби, медичний перехід у ксеногендерів теж нічим принципово не відрізняється від ФтМ та МтФ. Ксено ідентичності рідко сприймають всерйоз серед кістяка транс-спільноти, тому частіше їх можна зустріти серед рольовиків та фуррі. Чому про них варто говорити? Тому що краще нейтральний опис, ніж верески консерваторів які вважають їх найгіршими збоченцями та лякають котячими туалетами у європейських школах. Вони не хворі, просто занадто інші для цього місця та часу, і це не злочин.

Важливо! - небінарність та ксеногендерність здебільшого розповсюджені серед людей на аутистичному спектрі, бо серед них багато з раннього віку не відчувають свою належність до жінок, чоловіків, та людства взагалі (з цілком фізіологічних причин). Тобто, більшість НБ та ксено - аутисти (якщо не всі). Але це не значить що кожен аутист трошки транс, або що кожен транс трошки аутист, або що кожен аутичний транс (далі АТ) трошки нб/ксено. Перетини цих множин 15-25% - бо серед нб та ксено менш розповсюджена статева дисфорія. У цих якостей теж різні передумови.

За потреби, медичний перехід у АТ теж нічим принципово не відрізняється від ФтМ та МтФ. Однак серед АТ з будь-якою ГІ частіший запит на повну відсутність статевих ознак - бо додаткові сенсорні стимули від чутливих об'ємних грудей або волосся на тілі, гормональні цикли, неконтрольовані менструації та ерекції для багатьох аутистів - це хронічний стрес що провокує вигорання та мелтдауни. Наразі у медицини нема загальноприйнятого рішення для них (лише блокатори пубертату для підлітків), а хто має можливість - експерементують на собі за підтримки приватних лікарів.

Гендерна ейфорія — позитивні відчуття від самовираження або сприйняття у суспільстві відповідно бажаному гендеру/ідентичності. Деякі трансперсони не відчувають дисфорію як негативну емоцію, а лише через дисоційованість або знижену сенсорну чутливість, та приходять до усвідомдення своєї трансгендерності саме через гендерну ейфорію. Вони відкривають її довільно досліджуючи себе, або у близьких стосунках, або випадково. Це все історії трансперсон що знайшли себе після 30 або навіть на пенсії, бо раніше якось приводу не було.

Гейткіпінг — процес визначення лікарями, чи дійсно потрібна людині з дисфорією та/або дисморфофобією медична корекція статевих ознак, з подальшим дозволом або відмовою. Здебільшого процес крутиться навколо вимірювання гендерних стереотипів у особистості, лякають незворотними змінами та безпліддям, моделюють сценарії пожалкувати, і якщо витримуєш це - то вважають вартим "піти на таку жертву". З 1950их цей процес поступово пом'якшується, лікарі більше не так контролюють право трансперсон на перехід, скільки допомагають їм з переходом на рівних, та попереджають про всі ризики менш упереджено.
 
Трушництво - трушник - трускам — переконання, що медичний перехід потрібно "дозволяти" тільки "справжнім (ядерним) транссексуалам", які повністю відповідають ролям і стереотипам гендеру, в який вони переходять. Наприклад - транс-жінка обов'язково має хотіти вийти заміж і захоплюватися "жіночими штучками", а інакше у неї нібито не дисфорія, а поверхневий сексуальний фетиш на жіночу роль (аутогінофілія) який треба лікувати у психотерапевта. Трушники вважають прагнення пасу головним критерієм дисфорії, хоча це лише один із способів із нею справлятися.
 
Пас - пасабельність — міра відповідності зовнішності трансперсони бажаній статі та гендеру у найпопулярніших стереотипах. Наприклад, довге волосся, опуклі груди і приталений одяг для трансжінки "додають пас", а для трансчоловіка навпаки "псують пас". Хороший пас забезпечує трансперсоні як зменшення дисфорії, так і безпеку в суспільстві. До проходження медичного переходу пас може бути єдиним способом справлятися з дисфорією, а після МП трансперсона може надавати йому вже менше значення.
 
Шафа — про людей які приховують від усіх свою "нетрадиційну" сексуальну орієнтацію, дисфорію та/або гендерну ідентичність говорять "вони сидять у шафі".
 
Камінг-аут - "вихід із шафи" — визнання довіреному колу людей у ​​своїй "нетрадиційній" сексуальній орієнтації чи трансгендерності.
 
Яйце — трансперсона до усвідомлення своєї дисфорії та/або ідентичності. А як усвідомлює - це "яйце тріснуло". Такий транс-специфічний аналог "шафи".
 
Транс-статус — сукупність досвіду трансперсони після камінг-ауту та/або переходу внаслідок її потреб або дискримінації. Наприклад, коли їй потрібні дружні лікарі та інші державні сервіси, або коли вона не приховує своє минуле життя в іншому гендері та факт переходу. Консервативне суспільство зазвичай зневажливо сприймає відкритих трансперсон як "колишніх чоловіків" і "колишніх жінок", а не тими, хто вони є зараз.
 
Стелс — максимальне приховування транс-статусу від суспільства вже після переходу. Виявити трансперсону серед цисперсон дуже важко, якщо вона "пішла в стелс". Хібащо ви знали її особисто до переходу.
 
Аутинг — розкриття транс-статусу третім особам без згоди трансперсони. Є злочином проти персональних даних та розкриттям лікарської таємниці.
 
Трансфобія — упередження, приниження гідності, дискримінація та насильство на основі транс-статусу.
 
Місгендеринг - буквально "промахнутися з гендером" — випадкове або навмисне використання неправильних займенників щодо трансперсони.
 
Деднейм — буквально "мертве ім'я", те як звали трансперсону у житті до переходу. Називати це "справжнім ім'ям" вкрай некоректно, бо тільки сама людина визначає як її по-справжньому звати.

Деднеймінг — навмисне використання до-перехідного імені трансперсони.
 
Конверсійна терапія — набір медичних та/або соціальних заходів, що застосовуються до трансперсони, щоб "вилікувати" її дисфорію без переходу, нібито прибрати цю потребу. Наприклад - переконанням у "гріховності" переходу, шаманством та екзорцизмом, упередженою психотерапією та гіпнозом, прийомом нейролептиків, антипсихотиків та транквілізаторів що пригнічують волю людини, примусом до "рідних" гендерних ролей, насильницьким шлюбом, сексуальним насильством, фізичним обмеженням свободи. Доведено, що вона психологічно калічить трансперсон, нав'язує їм сором та провину, та лише відкладає їх перехід (якщо не доводить до суїциду).
Точно такими ж методами подекуди досі "лікують" і "нетрадиційну" сексуальну орієнтацію.
 

Відкат — переривання медичного переходу (гормональної терапії, курсу епіляцій, тощо) з поверненням у доперехідний тілесний стан (частково). До відкату вдаються близько 10% трансперсон, здебільшого під тиском суспільства, родини, партнерів, одновірян, нестачі роботи та коштів.

Детранзішн — більше ніж відкат, повернення у доперехідний тілесний стан максимально можливо, та повернення до "рідної" гендерної ідентичності та експресії. Здебільшого це стається під найжорсткішим тиском конверсійної терапії, при загрозі життю. Але все ж 0,4% трансперсон вдаються до цього за власної ініціативи, бо їх перехід був помилкою, або їм стало занадто нового досвіду, або їх ідентичність змінилась.

 
Ретранзішн — повторний перехід після відкату або детранзішну.

~ ~ ~

Пов'язані з трансгендерністю політичні повістки:
 
TERF - ТЕРФ - транс-ексклюзивний радикальний фемінізм - гендерно-критичний фемінізм — ідеологія, згідно з якою транс-статус це психологічний стан людини, яка хоче втекти від тиску гендерних ролей, тобто "жінки просто хочуть бути сильними як чоловіки" та "чоловіки просто хочуть бути пасивними як жінки". Дисфорія у ній розглядається як набір психологічних травм та комплексів, вилікувавши які можна зупинити людину від здійснення переходу (по суті це конверсійна терапія). Про її небезпеку я писав тут.
 
Квір — ідеологія, згідно з якою транс-статус - це свідома політична заява людини проти гендерних стереотипів та ролей. Сама собою дисфорія у ній не розглядається (у кожного квіра може бути дуже різна думка), а перехід у будь-якій формі розглядається як прояв свободи вибору свого місця в суспільстві. “Квір-теорія” має академічну філософську та соціологічну базу. У ширшому визначенні квір є субкультурою протиставленною до цисгетеро-нормативності, у якій можуть брати участь й гендерно-неконформні цисгетеро.
 
Трансмедикалізм — ідеологія, згідно з якою транс-статус це фізіологічний стан людини, що стосується лише їх особистого життя. Дисфорія в ній розглядається як хронічна хвороба, при якій єдиним робочим лікуванням є медичний перехід та/або безумовне прийняття гендерної ідентичності та бажаної гендерної ролі трансперсони у суспільстві.
 
Депатологізація трансгендерності — рух за виключення трансгендерності з категорії хвороб, щоб трансперсони були максимально звільнені від контролю консервативних лікарів. Серед транс-активістів немає одностайної думки щодо цього питання. Я про це писав тут.
 
~ ~ ~
 
Словник медичного переходу:
 

Блокатори пубертату - група препаратів що призначається дітям зі статевою дисфорією до 16 років, щоб у них був час усвідомити свої потреби без зайвого стресу та незворотніх змін. Їх дія добре вивчена, бо їх основне призначення - це стримувати патологічно ранній пубертат у дітей 5-10 років (ця проблема зростає останні 100 років внаслідок росту якості життя, вакцинації, педіатрії та харчування), та їх безпечно приймати до 5 років поспіль.

ЗГТ - замісна гормональна терапія - крос-гормони — індивідуальна схема гормональних медикаментів, що заміщає природний гормональний фон трансперсони. Завдяки ній їх тіло набуває бажаних вторинних статеві ознаки. Наприклад - у трансчоловіків на тестостероні зменшуються молочні залози, набирається м'язова маса, ламається голос, випадає волосся на голові, росте волосся на обличчі і тілі, збільшується клітор, з'являється ерекція і пропадають менструації. А у трансжінок на естрогенах ростуть молочні залози, відкладається жир на стегнах, животі та грудях, густіє волосся на голові, стоншується волосся на обличчі і тілі, зменшується пеніс, пропадає ерекція, з'являються циклічні зміни самопочуття як при менструації.
ЗГТ значно зменшує дисфорію на неврологічному рівні, а в деяких випадках прибирає її зовсім.
 
Мастектомія - маскулінізуюча маммопластика — видалення молочних залоз у ФтМ.
 
Гістеректомія — видалення матки у ФтМ.
 
Вагіноектомія — видалення піхви у ФтМ.
 
Метоїдіопластика — звільнення збільшеного клітора від зайвих тканин вульви у ФтМ.
 
Дікліт — буквально поєднання слів "dick" (пеніс) та "clitoris" (клітор) - збільшений клітор у ФтМ. Ще кажуть "члітор".
 
Фалопластика — реконструкція пеніса з пересаджених тканин руки/стегна/живота та дікліта у ФтМ.
 
Протезування грудей - фемінізуюча маммопластика — збільшення молочних залоз у МтФ.
 
Орхіектомія — видалення яєчок у МтФ.
 
Вагінопластика — реконструкція вагіни з тканин пеніса у МтФ.

Більше медичної та наукової інформації тут

Дисфорія визначає трансперсону?

"Хіба трансмедикалізм не стверджує, що справжня трансперсона повинна мати дисфорію?"
 
Говорячи про трансперсони, ми маємо на увазі групу людей з певним досвідом та потребами. Такі як: право на перехід, підвищення якості медичного та юридичного обслуговування, зняття психіатричної стигми, скасування обов'язкової відповідності трансперсони гендерним стереотипам (трушництва) відсутність тиску на трансперсон з небінарними ідентичностями та примусу до операцій чи зміни документів. Всі ці потреби пов'язані зі спрощенням різних аспектів переходу. Перехід - це той досвід, який робить людину трансгендерною. Саме слово "трансгендерність" означає - трансформація людини, завдяки якій вона набуває гендеру, який відрізняється від привласненого їй при народженні. Є люди, які не здійснюють перехід, хоча мають таку потребу через дисфорію. Вони можуть заперечувати себе або страждати від непереборних обставин (бідність, хронічні хвороби, втрата кар'єрного статусу, шантаж родичів, трансфобне середовище, травма від конверсійної терапії). Внутрішня трансфобія піддається терапії і може бути подолана, чого я бажаю всім, хто намагається придушити свою природу через консервативні установки. Тих, кому це не вдалося, ми згадуємо 20 листопада. Вони однозначно не є цисперсонами через свої потреби, але й трансгендерними їх не назвеш - поки що на те немає матеріальних підстав, і вони можуть так і не з'явитися. До них відносяться поняття "шафа", "яйце", "пре-транс". Їхнє місце всередині транс-повістки, просто в окремій категорії.
 
Повернемося до первісного питання. Для буття трансперсоною не є обов'язковою дисфорія, адже технічно для здійснення переходу дисфорія не потрібна. Але зустрічне питання – навіщо людині здійснювати перехід без дисфорії? Якщо людині комфортно жити у присвоєному при народженні гендері та з вродженими фізіологічними статевими ознаками – це цисперсона. Будь-яка форма переходу в результаті доставить їй лише неприємні відчуття, і доведеться робити детранзішн. Тема детранзішна в транс-повістці освітлена слабо, і особисто я вважаю це нормальним, бо вони становлять лише близько 0,4% від усіх людей, що здійснюють перехід. Ці люди у своєму праві робити з собою що завгодно, це нікому не шкодить, але транс-статус вони при цьому втрачають. У первісному питанні заданий неправильний причинно-наслідковий зв'язок. Щоб стати трансперсоною не обов'язково мати дисфорію, але майже кожна трансперсона має дисфорію.
 
Але як же ідентичність, хіба вона вже не робить людину трансперсоною? Ні, лише ідентичність – не робить. Гендер не дорівнює гендерній ідентичності. Якщо людина має гендерну ідентичність, що відрізняється від присвоєного при народженні гендеру, не має потреби в медичних та/або юридичних послугах типових для трансперсон, але має потребу у повазі до інших проявів своєї ідентичності - то це питання, що виходить дуже далеко за межі транс-повістки. Така людина може мати проблеми з якими стикаються і трансперсони - неповага до її імені та займенників, агресію за гендерну неконформність. Але перетини потреб не такі значні щоб ці дві повістки цілком зливались в одну. Тому що це про питання свободи самовираження загалом. Питання поваги до способу життя та вроджених відмінностей Іншого старе як усі рухи за права людини - проти сексизму, гомофобії, ейбілізму, расизму. Воно включає транс-повістку в себе, а не знаходиться всередині неї.
 
Не будь-яка людина з ненормативною гендерною ідентичністю – трансперсона. Але будь-яка трансперсона – це людина з ненормативною гендерною ідентичністю + досвідом переходу. Злиття цих двох груп в одну неминуче веде до розмиття розуміння потреб обох. Правовий рух стає клубом "за все хороше проти всього поганого" для всіх бажаючих долучитися до "транс-субкультури". І в результаті складається ситуація, коли одній людині з дисфорією кажуть: "Навіщо вам гормонотерапія, ваша ідентичність вже робить вас повноцінним трансом, дисфорія необов'язкова" іншій "Ваша небінарна ідентичність не дає підстави видалити ваші об'ємні груди, навіть якщо у вас від них дисфорія", а людина без тілесної дисфорії не може змінити документи, бо у неї діаонозу "Транссексуалізм" та операцій нема. Ярлик "транс" і гордість за нього стає важливішим, ніж досвід і потреби, які за ним стоять. Ця свобода самовизначення вбиває матеріалістичний підхід до проблем, від яких сотні тисяч людей страждають тут і зараз. Можливо ми і отримуємо трохи більше внутрішньої свободи, ніж коли встановлюємо точні межі повісток і значення термінології. Але зовнішній світ залишається таким же трансфобним, як був, і живемо ми в ньому, а не в спільноті активістів. Гордість не приносить особливого задоволення, якщо вона не підкріплена правами та свободами.
 
Взагалі трансмедикалізм не стверджує, як треба почуватися, визначатись і чинити. Він окреслює межі повістки задоволення конкретних потреб конкретної групи. Якщо особисто ви не потрапили в якусь повістку, але відчуваєте, що ваші потреби перетинаються з тими, хто в неї потрапив, то не поспішайте звинувачувати їх у фобіях та гейткіпінгу. Можливо, ці потреби є не тільки у вас і них, а й ще багатьох людей. Можливо, ці потреби мають різний матеріальний прояв. Можливо інтерсекційний підхід допоможе вам зважати на різний досвід один одного, і при цьому боротися за загальні цінності на багатьох фронтах. Можливо прагнення злиття - це не дуже продуктивна стратегія для правового руху, але гарний привід зазирнути у себе, зрозуміти природу своїх потреб і шляхи задоволення на особистому рівні. Це взагалі завжди корисно.

Трансмедикалізм та трушництво

Можливо, ви коли-небудь чули від якоїсь трансперсони щось на кшталт:

- “Не відчуваєш дисфорію як тортуру 24/7 - тобі не можна перехід!”

- “Не хочеш повний комплект ЗГТ та ооперацій з корекції статі - тобі не можна перехід!”

- “Не маєш дисфорії від вроджених геніталій та репродуктивної системи - тобі не можна перехід!”

- “Небінарна або квір ідентичність - тобі не можна перехід!”

- “Гомосексуальна орієнтація - тобі не можна перехід!”

- “Аутист - тобі не можна перехід!”

- “Не бажав би народитися цисом - тобі не можна перехід!”

- “Одягаєшся неформально - тобі не можна перехід!”

- “Не нудило в дитинстві від одягу та іграшок для приписаного тобі при народженні гендеру - тобі не можна перехід!”

- “Не подобаються традиційні гендерні ролі - тобі не можна перехід!”

- “Не хочеш жити у стелсі - тобі не можна перехід!”

- “Жалієшся на дискримінацію або боронь Боже транс-активіст - тобі не можна перехід!”

І хотіли сказати - "От же падлючий трансмедикаліст!" ?
 
Ви не праві! Перед вами не трансмедикаліст, а трушник!
 
Трушництво є реакцією деяких трансперсон на трансфобію в суспільстві. Так вони намагаються відстояти своє право вважатися такими ж "нормальними людьми" як цисперсони, і нічим не виділятися, щоб зайвий раз не отримувати по голові за замах на непохитність гендерних ролей, які нібито у нас від природи.
А трансмедикалізм - це погляд на трансгендерність через науковий метод, у його рамках транс та цис персони працюють на рівних. Це ідеологія, згідно з якою транс-статус - це медичний стан людини, що стосується лише її особистого життя. Дисфорія в ній розглядається як хронічна хвороба, при якій єдиним робочим лікуванням є медичний перехід та/або безумовне прийняття суспільством гендерної ідентичності та бажаної гендерної ролі трансперсони.
Буває, що ці світогляди перетинаються в одній людині, але це не обов'язково – як перетин фемінізму та мужененависництва, чи соціалізму та авторитаризму.
Але у цих світоглядів значно більше відмінностей, ніж загального.

Трансмедикаліст:

— розрізняє гендерну експресію, гендерну ідентичність, соціальну та тілесну дисфорію;
— розглядає дисфорію як спектр, визнає різні прояви та тригери;
— не пов'язує дисфорію із прагненням відповідати традиційним гендерним ролям;
— визнає небінарні ідентичності;
— визнає транс-бі, транс-геїв та транс-лесбійок;
— визнає трансперсон з ментальними розладами (депресія, тривожність, ПРО, НРО, ПТСР, ДРІ, БАР, РХП, дисморфофобія тощо) та РАС дієздатними та здатними на інформовану згоду щодо переходу;
— єдиним протипоказанням до переходу вважає недієздатність через гострий психіатричний стан на даний момент (психоз, галюцинації, деперсоналізація) до стабілізації стану;
— проти того, щоб трансгендерність вважалася психіатричним розладом (за те щоб вона була перекваліфікована на неврологічний та гормональний розлад, на якому немає стигми);
— хоче щоб процедура переходу була максимально доступною для всіх у потрібній формі - медична корекція статевих ознак, соціальний та юридичний перехід чи все разом;
— хоче щоб медичний перехід в ідеалі був доступний за медичною страховкою;
— хоче щоб лікарі, держслужбовці та чиновники були освіченішими і толерантнішими до трансперсон, надаючи нам якісніші послуги;
— покладається на наукові дослідження та гуманізм;
— Домовляється з системою її мовою, але сіє в неї прогресивні та інклюзивні цінності в довгостроковій перспективі.

Трушник:

— змішує гендерну експресію, гендерну ідентичність, соціальну та тілесну дисфорію;
— визнає лише "повну" дисфорію, що завдає інтенсивних страждань (обов'язково з раннього дитинства);
— пов'язує дисфорію із прагненням відповідати традиційним гендерним ролям;
— не визнає небінарні ідентичності;
— зазвичай вважає, що трансперсона повинна бути гетеросексуальною (а до переходу не займатися сексом через дисфорію);
— вважає що ментальні розлади та РАС ставлять хрест на переході, тому що "людина просто психічно хвора, а не транссексуал" (визнає хіба що депресію через нестерпну дисфорію);
— хоче щоб процедури переходу були доступні лише "справжнім транссексуалам", а "позерів" відсіювати через консервативних психіатрів та бюрократів (це називається гейткіпінг);
— покладається на громадську думку та миттєву вигоду;
— Зміцнює трансфобію, гомо/бі/фобію, небінарофобію та заодно сексизм у культурі, медицині та законодавстві.
 
Я сподіваюся, що дізнавшись які ідеї та вчинки стоять за словами, ви висловлюватиметеся коректно - називатимете трушників, трансфобів та ейбілістів тими, ким вони є, а не трансмедикалістами. Може ви навіть встанете на бік трансмедикалізму, щоб зробити життя трансперсон простіше і вільніше!

~ ~ ~

Основне упередження щодо трансмедикалізму - нібито в його рамках трансперсони без дисфорії вважаються "несправжніми" і виключаються з транс-повістки. Виникло воно від плутанини трансмедикалізму з трушниками, де страждання трансперсони є своєрідним фетишем. Але трансмед ставить на чільне місце повістки не страждання трансперсон. У його рамках різноманітність досвіду трансперсон нормальна, дисфорія сприймається як спектр. Трансмед - це не визначення того хто є "справжньої" трансперсоною і виключення "несправжніх", це про спрощення життя для конкретної категорії трансперсон - що здійснюють медичний перехід через дисфорію. Ну а якщо у персони немає ані дисфорії, ані потреби в медичному переході – їхня ідентичність з позиції трансмеда не менш справжня. Так, повістки відрізняються, але все ще перетинаються, немає причин нікого "виключати з трансів". І хоча їм самим трансмед безпосередньо не потрібен, він допомагає і їм також. Виносячи в окрему категорію трансперсон, які здійснюють медичний перехід, він підкреслює, що трансперсони, які хочуть здійснити тільки соціальний/юридичний перехід, мають отримувати бажане без посередництва медичних закладів. Це сприяє усуненню зайвих етапів на їхньому шляху до особистого комфорту. Адже набагато ефективніше боротися за свої права з кількох фронтів, які усвідомлюють свої специфічні потреби. Солідарність усіх трансперсон від цього нікуди не зникає, а конструктивна сила руху збільшується.

Лікування є, а хвороби нема!

Усі спроби з'ясувати чи вважати трансгендерність хворобою чи ні, постійно впираються в одне конкретне питання - "хто, кому і як буде тоді дозволяти перехід" і далі за нього справа ніколи не рухається через поділ сторін на ідеалістичних квірів і консервативних трушників, перетворення ними конструктивного обговорення в особистий срач, від якого всі адекватні люди вважають за краще триматися подалі. А я візьмуся розібрати це проблемне місце, і можливо навіть просунути дискурс далі.
 
Буду здалеку і по порядку висмикувати по нитці з цього вузла.
 
Відразу скажу, що "трансгендерність" - це звичайно ж не хвороба. Трансгендерність - це, якщо дослівно, властивість людини, що перейшла з гендера, приписаного їй при народженні в інший гендер. А гендер - це соціальний конструкт, поняття норми про ролі чоловіка і жінки, що формувалося та змінювалося за тисячі років історії людства під впливом економіки, культури і навіть екології. Тобто "трансгендерність" – це суто соціальний статус. Причини цього статусу можуть бути різними.
 
Одна з цих причин - статева дисфорія, дистрес людини через свої природно розвинені фізіологічні статеві ознаки. Цей дистрес може поширюватися на всі статеві ознаки або бути частковим. Така людина, по можливості, проходить медичну корекцію статевих ознак. Я б запропонував називати цей стан "транссекс" за аналогією з "інтерсекс" - щоб не було ніяких стигматизирующих "-ізмів" і збиваючої з пантелику "-сексуальності", чисто констатація біології без ідеології. Внаслідок чого поступово змінюється і їхній гендер - зміна займенників, імені та документів, що відповідають новій зовнішності, сприйняття їх суспільством як чоловіка/жінки з вельми жорстким накладенням відповідних пригнічень та привілеїв, очікуваних ролей, гардеробу та манер в залежності від традицій даного суспільства. Гендерний перехід є соціальним наслідком медичного переходу. І це слідство настає поза залежністю від того, хоче людина змінювати гендер чи ні, втім у більшості транссекс-персон немає протиріч із цим процесом (але ось наприклад Я не хочу, і особисто знаю ще як мінімум чотирьох таких транссекс-персон). Соціальні конструкти діють на нас зовні, ми не міняємо їх, а підлаштовуємось під них. Вони змінюються тільки коли набирається критична маса людей з усвідомленим запитом на зміни, здатна вплинути на культуру та економіку, але це мене уже понесло в зовсім іншу тему.
 
А буває так, що гендерний перехід не є наслідком медичного переходу, а відбувається окремо. Людині з різних причин може бути дискомфортний гендер, який їм призначили при народженні, і всі вони безумовно поважні. Такі люди вдаються до різних засобів самовираження - зміна імені та займенників, макіяж, дотримання традиційних ролей, манер і гардеробу іншого гендера, вони піддаються пригніченню і отримують привілеї іншого гендера (різною мірою). Вони можуть приховувати свої природно розвинені статеві ознаки для створення комфортного їм образу перед суспільством, але не висловлюють ніякого бажання медично скоригувати їх. Але підсумок той самий - суспільство сприймає їх в іншому гендері, тобто вони є трансгендерами. Чи можна у таких випадках говорити про хворобу? Звичайно ж ні. Радикальна гендерна неконформність, рольові ігри, політичні та психологічні ідентичності – це не хвороби.
 
Здається, ми розібралися з "трансгендерністю", і більше про неї не згадуємо до самого кінця, добре?
 
Так ось, на відміну від трансгендерності та гендерної неконформності статева дисфорія – це хвороба. Вона відповідає всім критеріям хвороби - це вроджений патологічний стан організму, що завдає людині дискомфорту, якого він сам хоче позбутися, який можна прибрати виключно медичним втручанням за підтримки фахівця. Історично склалося так, що цю хворобу визначили в область психіатрії, тому що ще якихось сто років тому люди не розрізняли стать і гендер, і вважалося якщо людина не хоче жити у приписаному їй при народженні (боженькою) гендері = статі - то вона точно зійшла з розуму. Але це зовсім не означає, що статева дисфорія тоді не була окремою від гендера. Вона завжди була. За останніми дослідженнями, що включають велику вибірку транссекс-персон, її коріння - у сфері неврології, нейробіології та ендокринології (а причини цих патологій - у пренатальному розвитку та генетиці). Тобто діагностикою та лікуванням статевої дисфорії повинні займатися лікарі неврологи та ендокринологи. І під лікуванням тут мається на увазі зовсім не те, до чого транссекс-персони звикли за сотні років з боку консервативної психіатрії, і в боротьбі з нею в останні 15 років хитнули маятник далеко в протилежний бік, боячись і навіть соромлячись статусу "хворих". Даремно, адже наука за цей час зробила крок далеко вперед, і те, що медичні інститути не скрізь за нею встигли - проблема з якою можна розібратися, не стріляючи собі в ногу депатологізацією. Я якось ще розповім, чому новий діагноз "Гендерна невідповідність" у МКБ-11 – це деградація транс-дискурсу.
 
Психіатр ніяк не може і не повинен діагностувати СД. Не можна вилікувати СД психофармакологією та психотерапією, як якісь розлади особистості, дисморфофобію чи панічні атаки. Вона так не прибирається, тому що за неї відповідають не ті відділи мозку та ендокринної системи, якими займається психіатрія. Саме тому "конверсійна терапія" не лікує, а калічить людей із СД. Її можна лікувати лише корекцією статевих ознак – замісною гормональною терапією, репродуктивною та пластичною хірургією. Тільки з нею їхній дискомфорт йде. Але СД це не просто хвороба, це – хронічна хвороба. Її не можна вилікувати раз і назавжди. Абсолютна більшість транссекс-персон, окрім разових хірургічних втручань, приймають ЗГТ все життя. Як цис-персони при своїх гормональних порушеннях теж довічно приймають ЗГТ, і при інших хронічних хворобах люди довічно приймають інсулін, ТТГ, АРВ, гепатопротектори, препарати для усунення симптомів алергії, екземи, псоріазу, гастриту, гіпертонії, тромбозу, епілепсії... Тисячі їх. Тобто ми принципово нічим не відрізняємось від сотень мільйонів інших хронічно хворих людей у ​​своєму стані. Їм начебто не соромно за це, отже, і нам не повинно бути. Немає нічого страшного в самому факті того, що ми хворі. Проблема у тому, що СД визначено не в ту область медицини. І куди більша проблема – що СД досі прирівнюють до соціального статусу та самовираження людини, тобто до гендеру, начебто ми застрягли у минулому столітті.
 
Саме з цього місця у психіатрів починається сортування транссекс-персон на тих, кому давати робити перехід, а кому не давати, бо їх самовираження не поєднується з традиційними нормами гендеру, до якого вони перейдуть внаслідок медичного переходу. І на цьому місці вирують срачі в транс-спільноті, бо одним здається, що це нормальний порядок речей, а іншим - що цей порядок можна змінити тільки повною розмедикалізацією транссекс. У цих срачах усі вони називають явище "трансгендерністю", а я вже пояснивши чому це не одне й те саме. І до цього непорозуміння додається те, що психіатрія – це неточна наука, не тільки щодо "трансгендерності", там дуже багато пов'язано з різноманітністю особистості. Вона покладається не стільки на вимірювання фізичних властивостей пацієнта, скільки на його усні свідоцтва та інтуїцію лікаря. Більшість звертавшихся до психіатрів, проходили через постановку невірного діагнозу та/або довгий підбір схеми лікування навіть від банальної депресії. Така її специфіка через те, що наш мозок досі не так добре вивчений в областях кори та функціональних систем, що відповідають за нашу особистість, емоції, ідентичність, самовираження та відносини зі світом. Чого не можна сказати про сфери мозку, відповідальні за статеву дисфорію – варіативність патології там значно вужче. І навіть усні свідчення людей із СД про свої відчуття максимально схожі один на одного. При знятті з СД усієї соціальної мішури виявляється, що її дуже легко діагностувати з мінімальним шансом помилитися. Якщо ми переміщуємо СД з галузі психіатрії до галузі неврології та ендокринології, вищезазначене проблемне місце відпадає само собою. Коли людина приходить до сімейного терапевта зі скаргами на дистрес від своїх статевих ознак, отримує від нього направлення до невролога та ендокринолога, а від них після обстеження на МРТ, ЕЕГ, гормональні збої та велику психіатрію (це не має нічого спільного з опитуваннями про улюблений колір та іграшки в дитинстві) отримує рецепт на ЗГТ та направлення на операції. Це процес пари тижнів, і до речі, коли транссексність патологізована та медикалізована, у людини є можливість зробити це все за зниженою ціною або навіть безкоштовно, для більшості трансперсон це критично важливо. Там не може бути й мови про жодне "дозволяти перехід чи ні", тому що СД сприймається не як складова особистості, а як звичайна хвороба з відповідним лікуванням, її соціальні наслідки нікого не хвилюють. Адже ніхто не дозволяє і не забороняє лікування мігрені, тунельного синдрому, СПКЯ, гінекомастії у цис-чоловіків, ендометріозу, клімаксу, невралгії та інсульту через те, що людина не тієї сексуальної орієнтації чи волосся у рожевий фарбує. У цьому процесі може щось піти не так хіба що через людський фактор, але він неминучий у будь-якій сфері медицини, а без підтримки фахівця його шанси підвищуються. Набагато безпечніше приймати ту ж ЗГТ під наглядом ендокринолога і завжди мати змогу звернутися за коригуванням схеми, ніж гадати за обговореннями на форумах. Нам усім час зрозуміти, що медицина - це допоміжний, а не контролюючий інститут, і залишилось тільки витравити з нього всю ідеологічну консервативну спадщину минулих століть. Зараз ситуація краще, ніж будь-коли, на зміну старому поколінню лікарів приходить нове, що навчалося за останніми науковими стандартами, відкрите новим поглядам на статеву дисфорію та трансперсон. Для нас не вистачає профільних фахівців, але це можна виправити. Можна організувати тренінги відповідно до міжнародних стандартів транссекс-здоров'я, які встановлювали самі трансперсони, а не консервативні психіатри.
 
Насамкінець повернуся до "трансгендерності" та трансперсон без СД. Що з ними робити, куди їх? Та нікуди. Вони не хворі, хай роблять зі своїм життям, що хочуть у сфері гендера. Ніхто не може контролювати їхню ідентичність, як вони про себе говорять, як одягаються, які ролі в суспільстві виконують. А зміна гендерного маркера та імені в документах має бути доступна будь-якій людині сама по собі, ніякого дозволу від лікарів для цього не потрібно. Розмаїття особистості перестає бути патологією. Гендер не має жодного відношення до медицини. Коли це зрозуміють усі, то срачі у транс-спільноті вщухнуть, життя трансперсон максимально спроститься, нікого з нас не примушуватимуть відповідати гендерним ролям. А там уже й до деконструкції гендера рукою подати, та і взагалі до раю на землі.

Навіщо потрібен трансмедикалізм?

А окрім розмов про природу дисфорії від трансмедикалізму є якась користь?

Останні 15 років серед транс-активістів поширюється думка, що медикалізація трансгендерності не потрібна, тому що це ставить трансперсон у залежне становище від консервативних лікарів і бюрократів. Адже вони лише перешкода на нашому шляху до комфортних тіл та імен. Вони змушують нас підлаштовуватися під бінарні гендерні рамки і брехати, якщо наші ідентичності їм не відповідають, принижують і залякують, щоб у результаті видати нам стигматизуючий психіатричний діагноз. Цей папірець має користь хіба що для зміни документів та отримання білого квитка з додатковою порцією принижень.
Але більшості трансперсон потрібно далеко не тільки це. В першу чергу їм потрібне нормальне медичне обслуговування, щоб позбутися дисфорії. Транс-спеціалізованих терапевтів, ендокринологів, гінекологів, урологів, неврологів та пластичних хірургів катастрофічно не вистачає. Навіть сучасну ЗГТ іноді на білому ринку не знайти. Так що хоч з папірцем, хоч без папірця – більшість трансперсон організують собі ЗГТ самостійно, операції роблять у трьох хірургів на всю країну (якщо взагалі роблять), і навіть коли всі необхідні стадії переходу позаду – з ангіною чи переломом вони не завжди можуть піти до звичайного лікаря через обґрунтований страх нарватися на трансфобію. У меншості трансперсон є кошти щоб ходити приватними лікарями, і то це не гарантія якісного обслуговування. Так і живемо. Картина сумна. То куди ще гірше? Ось в Україні комісій та дворічного стаціонару позбулися, контролю на купівлю гормонів немає - переходь як хочеш, аби були гроші та зв'язки! А психлікарню заради документів можна в останню чергу пройти, коли ніхто там уже не засумнівається, що ти "справжній транссексуал". І все одно непростий шлях виходить. А трансмеди хочуть повернути все як було? Та хай ідуть під три чорти!

Розмірковуючи так, варто перечитати мою статтю з порівнянням ідей трансмедів та трушників. Із неї стане зрозуміло, що трансмедикалізм не хоче повернути все, як було. І навіть трушники не хочуть такого, вони просто хочуть відчути себе в безпеці, несвідомо підтримуючи справжню причину нашого сумного становища. І ця причина, раптово – системна трансфобія, та сексизм із ЛГБ-фобією додачу. Зовсім не медицина, держслужби та місце трансгендерності у цій системі саме по собі. Хтось скаже - "До біса систему, нехай живе квір-анархія!" і, можливо, має рацію, але нам і трансперсонам майбутніх поколінь ще довго доведеться жити саме в цій системі. Вона вже така яка є, і ми в ній є. Правильно це чи ні – питання філософське. А якість цього життя – вже питання матеріальне. З системою можна не лише боротися з принципу, а й частково перебудувати її під себе. І це має значно більше сенсу, ніж ілюзія свободи вибору. Система може бути оптимізовано гуманною, причому у найближчому майбутньому, якщо ґрунтовно взятися за справу замість оберігання чистоти ідей.

Є приклад, який наочно демонструє, що проблема медикалізації трансгендерності полягає не в медикалізації самої по собі, а в трансфобії. І в інших типових для нашої медицини проблемах - бідному фінансуванні, нестачі кадрів, халатності та невігластві.

Цис-персони завжди мали гормональні розлади, інтерсекс-варіації та інші патологічні стани здоров'я, що впливають на їх фізіологічні статеві ознаки. Іноді цей вплив відбивається на їх зовнішності та фізіологічних процесах, і людина відчуває дискомфорт через невідповідність їхньому природному статевому самовідчуттю. Вони почуваються не цілісними, ніби їхній розум існує окремо від їхнього тіла.
Нічого не нагадує? Так, це схоже на досвід більшості трансперсон, які зазнають дисфорії з настанням пубертату.
 
Але що відбувається, коли цис- і транс-персони усвідомлюють, що для відновлення своєї фізіологічної цілісності їм необхідні якісь медичні послуги та звертаються до терапевта?

При зверненні до середнього трансфобного терапевта можна змоделювати такі ситуації:

Цисжінка:
- Жила я собі, звичайна жінка, і раптом у мене волосся виросло на тілі та обличчі, голос зламався. У мене ще й волосся коротке, через це мене стали з хлопцем плутати, доводиться голитися, говорити тільки тихо. Шкіра огрубіла, вага скаче, менструацій немає, лібідо змінилося. Неприємно почуваюся через все, що відбувається, допоможіть змінити це.
- *Дивиться в аналізи* У вас СПКЯ, лікування ось таке.
- Дякую!
 
Трансжінка:
- Неприємно себе почуваю через те, що у мене волосся виросло на тілі та обличчі, голос низький, шкіра груба, мої пропорції тіла, функціонування репродуктивної системи та особливості лібідо мене бентежать. Відчуваю, що все має бути інакше, думаю я жінка з непридатним мені тілом. Допоможіть це змінити.
- Ім'я жіноче використовуєш?
- Тільки з найближчими людьми та з вами.
- Тебе ображає коли тебе звуть чоловічим ім'ям та займенниками?
- Ні, але нагадує про проблему, з якою я до вас прийшла...
- Ти волосся довге відростив і голиш обличчя тому, що вважаєш себе жінкою?
- Почуваюся так трохи краще, бо це компенсує ознаки яких у мене немає, але ці теж вважаються жіночими.
- У дитинстві у що грав?
- У селі особливо не було часу грати, а коли разом з усіма – хованки, ловець, риболовля, велосипед.
- Може тебе в дитинстві мужик облапав?
- Ну, батько лупцював іноді, все як у всіх.
- А сукні тобі подобаються?
- Та не особливо.
- До кого в тебе сексуальний потяг?
- До жінок.
- А тебе сексуально збуджує носити жіночу білизну?
– Чого? Ні!
- Як себе взагалі почуваєш?
- Тривожно та пригнічено.
- Зрозуміло. Звичайний хлопець ти, просто дах трохи поїхав. Транквілізаторів пропий і перестанеш всякі дурниці уявляти!

Вони набувають зовсім різного ставлення, хоча їх проблема по суті однакова. До цисперсон ставляться як до людей, які втратили свою цілісність через хворобу і хочуть її повернути по праву. Ніхто не переконуватиме їх, що якщо їх дискомфорт з'явився "природним шляхом", то треба так і залишити. А до тієї ж потреби трансперсон ставляться як до дивної забаганки змінити "природне". До лікування їх потрібно допустити за допомогою стандартів, які до цісів не пред'являються, ставлячи під сумнів їхнє психіатричне здоров'я. Стандартів, що не належать ні до дисфорії трансперсон, ні, як не дивно, до психіатрії. Вони відносяться лише до традиційних гендерних ролей. Не всі циперсони їм ідеально відповідають, і через це ніхто не сумнівається в тому, чи мають вони право на тілесний комфорт. Вимагати цього лише від трансперсон – несправедливо. Це і є та сама системна трансфобія. Але консерваторам і трушникам, що їм підспівують, це здається чимось самим собою зрозумілим. Вони не витратили свого часу ні на останні медичні дослідження дисфорії, ні на антропологію з історією, щоб зрозуміти - ґендерні ролі та статеві ознаки пов'язані давнім соціальним договором, але цього зв'язку немає в людській природі, яка передбачає різноманітність і свободу самовираження. А іноді вони навмисно ігнорують факти, щоб трансфобний порядок зберігався їм на користь. Ну а трансмедикалізм це враховує, він існує не для встановлення якихось порядків, а для підвищення якості життя трансперсон. Гендер та стать в ньому розділені. Перше опускається, тоді як у другому допускається весь можливий спектр самовідчуття.
 
Звернення до терапевта-трансмедикаліста можна уявити так:
 
Цисчоловік:
- У мене раптом виросли об'ємні чутливі груди, потовстіли стегна і боки, заважає жахливо. Тиск низький, хронічна втома, лібідо впало, мої геніталії не функціонують, як мені потрібно. Допоможіть це змінити.
- *Дивиться в аналізи* У вас з наднирниками і підшлунковою проблеми, лікування ось таке.
- Дякую!
 
Трансчоловік:
- Погано почуваюся через те, що у мене об'ємні груди і стегна заважають, голос високий, від гладкості і м'якості свого тіла верне. Почуваюся мляво, пригнічено. Секс як крізь стіну спостерігаю, бо це тіло як не моє. Відчуваю, що все має бути інакше, думаю я чоловік з невідповідним тілом. Допоможіть це змінити.
- Спадкові захворювання є?
- Хіба що серцева недостатність.
- Ви відчуваєте втрату самоконтролю, провали в пам'яті, дезорієнтацію чи галюцинації?
- Бував колись агресивним через ментальні проблеми, але зараз я в ремісії. Нині бувають напади тривоги.
- *Дивиться в аналізи* Від нападів тривоги вам буде лікування таке-то. Ось направлення до ендокринолога, там вам пропишуть тестостерон, який скоригує більшість ваших тілесних незручностей. І направлення на пластику грудей.
- Дякую!
 
Тобто трансмедикалізм повністю зрівнює цис- і транс- персон у праві повернути собі тілесний комфорт, загублений через хворобу. У його рамках це просто медичний стан - ендокринологічний, неврологічний, що опціонально потребує хірургії. Вже точно не психіатричний і точно не пов'язаний з гендером. Весь соціальний контекст із взаємодії лікаря та пацієнта зникає, незалежно від його гендерної ідентичності та ролі, це неважливо коли йдеться про дисфорію та її лікування. А якщо ситуація протилежна – то трансмедикаліст не змушуватиме трансперсону робити щось небажане зі своїм тілом заради зміни імені та гендерного маркера. Та й навіщо взагалі в такій ситуації йти до лікарні? Чому не одразу в паспортний стіл? У деяких країнах вже є така можливість, ми можемо і маємо прагнути такого в нас. Будь-який сценарій переходу вважається нормальним, тому що трансмедикалізм існує для опису та задоволення потреб трансперсон, а не трансперсони існують, щоб підтверджувати трансмедикалізм. Якщо якийсь випадок дисфорії та переходу виходить за рамки вивченого, то трансмедикалізм їх переглядає та розширює, а не оголошує порушника "божевільним позером". Трансперсони для трансмедикалізму не особистості, а об'єкти дослідження. Комусь це звичайно ж не сподобається, але насправді це на краще. Науковий метод неупереджений, а будучи підкріпленим гуманізмом і прогресом, він несе трансперсонам максимальну вигоду.
 
Ми повинні відокремити дисфорію від її застарілого соціального контексту, тим самим прибравши принизливий гейткіпінг, щоб медикалізація трансгендерності не приносила трансперсонам зайвих проблем. А медикалізована вона має бути, щоб до проблем трансперсонів ставилися більш гуманно, виходячи з погляду на трансгендерність як на хворобу, а не усвідомлений підрив культурних традицій суспільства. При цьому реальна мотивація переходу кожної окремої трансперсон тут не важлива. Про походження дисфорії багато років йдуть активні суперечки між вченими та філософами. Особисто я дотримуюся теорії, що дисфорія у >99% випадках це вроджена патологія нервової системи (вже існує достатньо досліджень на її користь), але не знецінюю випадки коли перехід це вільний вибір. Але думаю всі можуть погодитись, що від матеріалістичного підходу до трансгендерності виграють трансперсони з будь-якими поглядами на свій стан. Особливо транссекс, тому що вони виграють і максимально широкі права з високою якістю переходу (а ще такі дрібниці як офіційні лікарняні та академічні відпустки для проходження медичного переходу, зниженні ціни на препарати ЗГТ для пільговиків, операції по медичній страховці або у госклініках по ціні нижче ринкової, посилення захисту персональних даних під проводом медичної таємниці, виключення транс-статусу з психічних розладів обмежуючих дієздатність, працевлаштування та право на всиновлення, встановлення придатності до військової служби для трансперсон на різних схемах згт), і заробляють позитивну репутацію в очах суспільства, оскільки звільнення від гендерних стереотипів та мракобісся в медицині є корисним і для цисперсон.
 
Ось для чого потрібна медикалізація трансгендерності. І трансмедикалізм на її варті.