"Транссексуалізм" для чайників

Словник основних термінів з максимально простими поясненнями для тих, хто хоче з нуля розібратися у питанні "транссексуалізму", але не знає з чого почати.
 
Стать — набір зовнішніх та внутрішніх фізіологічних ознак пов'язаних із статевим диморфізмом людини - ХУ та ХХ хромосоми, тестикули та яєчники з маткою, мошонка та вульва, простата та піхва, пеніс та клітор, молочні залози та кадик, пальцевий індекс, різне оволосіння обличчя та тіла. Грубо кажучи - це все, що про "самець" та "самка" Homo sapiens.
 
Гендер — набір соціальних ролей і стереотипів щодо людських "самців" і "самок", яким вони повинні відповідати, щоб вважатися повноцінними членами суспільства, ефективно виконуючи свої традиційні обов'язки у підтримці демографії та економіки свого регіону. Це все - про "хлопчик" та "дівчинка", "чоловік" та "жінка" в масовій культурі. Людей з дитинства вчать бути "справжніми жінками та чоловіками", щоб їм було легше знайти своє місце в житті. Відступ від гендерних ролей може сильно вдарити по репутації людини. Від регіону до регіону гендерні ролі останні століття досить різняться. На їхню жорсткість може впливати сімейний достаток, раса та етнос, приналежність до ЛГБТ (лесбійки, геї, бісексуали, трансперсони), наявність інвалідності.
 
Гендерний маркер — відмітка про гендер в особистих документах людини, на підставі якої до нього застосовуються гендерно-специфічні закони (призов до армії, трудові нормативи, вихід на пенсію, тощо), він присвоюється від народження кожній людині, разом з ім'ям та займенниками "він" або "вона".
 
Гендерна експресія — самовираження людини через гардероб, косметику, аксесуари, хобі, манери, емоції та риси характеру, які міцно асоціюються в масовій культурі з одним із двох гендерів. Макіяж, сережки, сльози, поступливість, вишивання - жіноча гендерна експресія. Простота, агресія, конкуренція, активна сексуальність, зброя – чоловіча гендерна експресія. Бувають і гендерно-нейтральні явища, наприклад – сорочки, яскраві шкарпетки, мстивість, малювання, кулінарія. Багато людей бояться виявляти свої якості та інтереси, що не відповідають їх гендерній ролі, щоб не піддатися глузуванням.
 
ГНК - гендерна неконформність — значний відступ людини від гендерних ролей і стереотипів у особистих інтересах, без зміни гендерної ідентичності, наприклад - чоловік іде у відпустку для догляду за дитиною і носить сукні, а жінка забезпечує свого чоловіка і займається боксом.
 
Кросдресинг - кросдресер - (застаріле - трансвестит) — людина, яка тимчасово приміряє на себе всю експресію іншого гендера заради особистої розваги. Така поведінка може бути частиною соціального переходу (див. нижче).
 
Травесті - дрег — людина, яка тимчасово приміряє на себе всю експресію іншого гендера для виступу на сцені.
 
ГІ - гендерна ідентичність - (застаріле - психологічна стать) — особисте уявлення людини про те, з яким гендером вона себе асоціює. Психологічне явище, початково засвоєне під впливом суспільства. Може змінюватися протягом життя.
 
Гендерна соціалізація — повсякденний досвід людини виходячи з її матеріального становища в суспільстві на правах, привілеях та обмеженнях як "чоловіка" або "жінки".
 
Трансперсона - трансгендер — людина, якій при народженні був присвоєний один гендер, але у свідомому віці вона самостійно змінила його на інший гендер.
 
Транссекс - (застаріле - транссексуал) — людина, яка проходить медичну корекцію своїх фізіологічних статевих ознак. На Землі мешкає близько 20 мільйонів транссексних людей.
 
Цисперсона - цисгендер — людина, яка не змінювала свого привласненого при народженні гендера і не має такого бажання.
 
Циссекс — людина, яка не проходила медичної корекції своїх статевих ознак і не має такого бажання.
 
Інтерсекс - (застаріле - гермафродит) — людина, яка народилася зі змішаним набором фізіологічних статевих ознак через генетичні та внутрішньоутробні аномалії. Іноді інтерсекс-персони виявляються ще й трансгендерними та/або транссексними, якщо відразу після народження їм провели хірургічну корекцію статевих ознак та/або приписали неправильний гендер через неможливість запитати. На Землі мешкає близько 150 мільйонів інтерсексних людей.

Agab - assigned gender at birth - агаб — гендер привласнений при народженні.

Afab - assigned female at birth - афаб — людина, якій привласнили жіночий гендер при народженні.
 
Amab - assigned male at birth - амаб — людина, якій привласнили чоловічий гендер при народженні.
 
Дисфорія — хворобливий стан нервової системи. Це відторгнення своїх фізіологічних статевих ознак на гормональному та неврологічному рівні у людини, в іншому усереднено здорової. Розвивається при генетичних та внутрішньоутробних аномаліях, так що людина народжується вже з "транс-мозком". Виявляється по-різному - у вигляді дисоціації (почуття перебування поза своїм тілом), загальної незграбності, уповільненої реакції, апатії, депресії, фантомного болю, відсутності сексуального бажання, іноді все разом. За відсутності лікування стабільно погіршує якість життя людини. Ефективно лікується медичним переходом (див. нижче). Не має жодного відношення до психіатрії та психології.

Дисфорік (авторський термін) — людина зі статевою дисфорією.
 
Дисморфофобія — хворобливий психологічний стан, при якому людина одержима реальними або уявними недоліками своєї зовнішності, намагається їх виправити на шкоду своєму здоров'ю (голодуванням, косметичними процедурами, самопризначеними медикаментами), і ніколи не буває задоволена результатом. Розвивається протягом життя під тиском зовнішніх обставин (наприклад цькування в школі). Проявляється нападами. Лікується у психіатра та психолога. Часто плутається з дисфорією через незнання природи обох станів. Втім, у людини з дисфорією може бути одночасно дисморфофобія.
 
F64.0 — психіатричний діагноз "Транссексуалізм" за 10-ою Міжнародною класифікацією хвороб. Зараз від його отримання залежить доступ до переходу та зміни документів для трансперсон. У МКБ-11 цей діагноз буде перенесено в область сексуальних станів та отримає назву "Гендерна невідповідність". У обох діагнозах дисфорія вважається симптомом, а не захворюванням сама по собі.
 
Перехід - транзішн - гендерно-афірмативна терапія — набір медичних та/або соціальних заходів, що застосовуються до людини, щоб привести його тіло та/або гендер до бажаного.
 
Соціальний перехід — кросдресинг, виконання "невроджених" гендерних ролей, зміна імені та займенників у повсякденному житті. Деякі трансперсони здійснюють лише соціальний перехід. Така трансгендерна людина залишається циссекс.
 
Медичний перехід — медична корекція фізіологічних статевих ознак. Деякі трансперсони здійснюють медичний перехід, але не змінюють ґендер. Наприклад - афаб через дисфорію видалила молочні залози, але соціально так і залишилася жінкою. Така транссекс людина залишається цисгендерною.
 
Докладніше про медичний перехід — наприкінці статті.
 
FtM (female to male) - ФтМ - трансчоловік - трансмаск — людина, яка здійснює перехід з "жінки" в "чоловіка".
 
MtF (male to female) - МтФ - трансжінка - трансфем — людина, яка здійснює перехід з "чоловіка" в "жінку".
 
Небінарність — гендерна ідентичність, що не відповідає одній з двох традиційних: "чоловік" або "жінка". Кількість небінарних ідентичностей не піддається обчисленню і становить цілу окрему спільноту (агендери, андрогіни, гендерфлюїди, гендерквіри, демібої та демігьорли – це все звідти). Деякі небінари застосовують до себе займенники "вони" або "воно" для особистого психологічного комфорту. Медичний перехід у небінарних трансперсон нічим принципово не відрізняється від ФтМ та МтФ.
 
Гейткіпінг — процес визначення лікарями, чи дійсно потрібна людині з дисфорією та/або дисморфофобією медична корекція статевих ознак, з подальшим дозволом або відмовою, яку буває складно і дорого оскаржити. В останні десятиліття цей процес пом'якшується, лікарі більше не так контролюють право трансперсон на перехід, скільки допомагають їм з переходом на рівних.
 
Трушництво - трушник - трускам — переконання, що медичний перехід потрібно "дозволяти" тільки "справжнім (ядерним) транссексуалам", які повністю відповідають ролям і стереотипам гендеру, в який вони переходять. Наприклад - транс-жінка обов'язково має хотіти вийти заміж і захоплюватися "жіночими штучками", а інакше у неї нібито не дисфорія, а сексуальний фетиш на фізіологію "самки", який треба лікувати у психотерапевта. Трушники вважають прагнення пасу головним критерієм дисфорії, хоча це лише один із способів із нею справлятися.
 
Пас - пасабельність — міра відповідності зовнішності трансперсони бажаній статі та гендеру. Наприклад, довге волосся, опуклі груди і приталений одяг для транс-чоловіка "псують пас", а для трансжінки навпаки "додають пас". Хороший пас забезпечує трансперсоні як зменшення дисфорії, так і безпеку в суспільстві. До проходження медичного переходу пас може бути єдиним способом справлятися з дисфорією, а після МП трансперсона може надавати йому вже менше значення.
 
Шафа — про людей які приховують від усіх свою "нетрадиційну" сексуальну орієнтацію, дисфорію та/або гендерну ідентичність говорять "вони сидять у шафі".
 
Камінг-аут - "вихід із шафи" — визнання довіреному колу людей у ​​своїй "нетрадиційній" сексуальній орієнтації чи трансгендерності.
 
Яйце — те саме що "шафа", але саме для трансперсон. А замість "камінг-аут" кажуть "яйце тріснуло". Дуже рідко використовується, але мені більше подобається.
 
Транс-статус — соціальний статус трансперсони, коли вона не приховує своє минуле життя в іншому гендері та факт переходу. Консервативне суспільство зневажливо сприймає відкритих трансперсон як "колишніх чоловіків" і "колишніх жінок", а не тими, хто вони є зараз.
 
Стелс — максимальне приховування транс-статусу від суспільства вже після переходу. Неможливо виявити трансперсону серед цисперсон, якщо вона "пішла в стелс", тільки якщо ви не знали її особисто до переходу.
 
Аутинг — розкриття транс-статусу третім особам без згоди трансперсони. Є злочином проти персональних даних та розкриттям лікарської таємниці.
 
Трансфобія — упередження, приниження гідності, дискримінація та насильство на основі транс-статусу.
 
Місгендеринг - буквально "промахнутися з гендером" — випадкове або навмисне використання неправильних займенників щодо трансперсони.
 
Деднейм — буквально "мертве ім'я".
Деднеймінг — навмисне використання до-перехідного імені трансперсони.
 
Конверсійна терапія — набір медичних та/або соціальних заходів, що застосовуються до трансперсони, щоб вилікувати її дисфорію без переходу. Наприклад - переконанням у "гріховності" переходу, шаманством та екзорцизмом, упередженою психотерапією та гіпнозом, прийомом нейролептиків, антипсихотиків та транквілізаторів що пригнічують волю людини, примусом до "рідних" гендерних ролей, насильницьким шлюбом, сексуальним насильством, фізичним обмеженням свободи. Доведено, що вона психологічно калічить трансперсон (часто доводячи їх до суїциду), нав'язує їм сором та провтину, але лише відкладає їх перехід.
Точно такими ж методами подекуди досі "лікують" і "нетрадиційну" сексуальну орієнтацію.
 

Відкат — частіше примусове ніж свідоме переривання медичного переходу (конкретно гормональної терапії) з поверненням у доперехідний тілесний стан (частково).

Детранзішн — частіше свідоме ніж примусове переривання медичного переходу, повернення трансперсони у свій доперехідний гендер та тілесний стан (частково або максимально можливо). Якщо відкати здійснюють 4-11% трансперсон, то частка детранзішнів серед них становить близько 0,4%. Зазвичай все це стається через зовнішній тиск трансфобії та конверсійної терапії.

 
Ретранзішн — повторний перехід після примусового відкату або детранзішну.

~ ~ ~

Пов'язані з трансгендерністю політичні повістки:
 
TERF - ТЕРФ - транс-ексклюзивний радикальний фемінізм - гендерно-критичний фемінізм — ідеологія, згідно з якою транс-статус це психологічний стан людини, яка хоче втекти від тиску гендерних ролей, тобто "жінки просто хочуть бути сильними як чоловіки" та "чоловіки просто хочуть бути пасивними як жінки". Дисфорія у ній розглядається як набір психологічних травм та комплексів, вилікувавши які можна зупинити людину від здійснення переходу (по суті це конверсійна терапія). Про її небезпеку я писав тут.
 
Квір — ідеологія, згідно з якою транс-статус - це політична заява людини проти гендерних ролей. Сама собою дисфорія у ній не розглядається (у кожного квіра може бути дуже різна думка), а перехід у будь-якій формі розглядається як прояв свободи вибору свого місця в суспільстві. “Квір-теорія” має академічну філософську та соціологічну базу. У ширшому визначенні квір є субкультурою протиставленною до цисгетеро-нормативності, у якій можуть брати участь й гендерно-неконформні цисгетеро.
 
Трансмедикалізм — ідеологія, згідно з якою транс-статус це фізіологічний стан людини, що стосується лише їх особистого життя. Дисфорія в ній розглядається як хронічна хвороба, при якій єдиним робочим лікуванням є медичний перехід та/або безумовне прийняття гендерної ідентичності та бажаної гендерної ролі трансперсони у суспільстві.
 
Депатологізація трансгендерності — рух за виключення трансгендерності з категорії хвороб, щоб трансперсони були максимально звільнені від контролю консервативних лікарів. Серед транс-активістів немає одностайної думки щодо цього питання. Я про це писав тут.
 
~ ~ ~
 
Словник медичного переходу:
 
ЗГТ - замісна гормональна терапія - крос-гормони — індивідуальна схема гормональних медикаментів, що заміщає природний гормональний фон трансперсони. Завдяки ній їх тіло набуває бажаних вторинних статеві ознаки. Наприклад - у трансчоловіків на тестостероні зменшуються молочні залози, набирається м'язова маса, ламається голос, випадає волосся на голові, росте волосся на обличчі і тілі, збільшується клітор, з'являється ерекція і пропадають менструації. А у трансжінок на естрогенах ростуть молочні залози, відкладається жир на стегнах, животі та грудях, густіє волосся на голові, стоншується волосся на обличчі і тілі, зменшується пеніс, пропадає ерекція, з'являються циклічні зміни самопочуття як при менструації.
ЗГТ значно зменшує дисфорію на неврологічному рівні, а в деяких випадках прибирає її зовсім.
 
Мастектомія - маскулінізуюча маммопластика — видалення молочних залоз у ФтМ.
 
Гістеректомія — видалення матки у ФтМ.
 
Вагіноектомія — видалення піхви у ФтМ.
 
Метоїдіопластика — звільнення збільшеного клітора від зайвих тканин вульви у ФтМ.
 
Дікліт — буквально поєднання слів "dick" (пеніс) та "clitoris" (клітор) - збільшений клітор у ФтМ. Ще кажуть "члітор".
 
Фалопластика — реконструкція пеніса з пересаджених тканин руки/стегна/живота та дікліта у ФтМ.
 
Протезування грудей - фемінізуюча маммопластика — збільшення молочних залоз у МтФ.
 
Орхіектомія — видалення яєчок у МтФ.
 
Вагінопластика — реконструкція вагіни з тканин пеніса у МтФ.

Дисфорія визначає трансперсону?

"Хіба трансмедикалізм не стверджує, що справжня трансперсона повинна мати дисфорію?"
 
Говорячи про трансперсони, ми маємо на увазі групу людей з певним досвідом та потребами. Такі як: право на перехід, підвищення якості медичного та юридичного обслуговування, зняття психіатричної стигми, скасування обов'язкової відповідності трансперсони гендерним стереотипам (трушництва) відсутність тиску на трансперсон з небінарними ідентичностями та примусу до операцій чи зміни документів. Всі ці потреби пов'язані зі спрощенням різних аспектів переходу. Перехід - це той досвід, який робить людину трансгендерною. Саме слово "трансгендерність" означає - трансформація людини, завдяки якій вона набуває гендеру, який відрізняється від привласненого їй при народженні. Є люди, які не здійснюють перехід, хоча мають таку потребу через дисфорію. Вони можуть заперечувати себе або страждати від непереборних обставин (бідність, хронічні хвороби, втрата кар'єрного статусу, шантаж родичів, трансфобне середовище, травма від конверсійної терапії). Внутрішня трансфобія піддається терапії і може бути подолана, чого я бажаю всім, хто намагається придушити свою природу через консервативні установки. Тих, кому це не вдалося, ми згадуємо 20 листопада. Вони однозначно не є цисперсонами через свої потреби, але й трансгендерними їх не назвеш - поки що на те немає матеріальних підстав, і вони можуть так і не з'явитися. До них відносяться поняття "шафа", "яйце", "пре-транс". Їхнє місце всередині транс-повістки, просто в окремій категорії.
 
Повернемося до первісного питання. Для буття трансперсоною не є обов'язковою дисфорія, адже технічно для здійснення переходу дисфорія не потрібна. Але зустрічне питання – навіщо людині здійснювати перехід без дисфорії? Якщо людині комфортно жити у присвоєному при народженні гендері та з вродженими фізіологічними статевими ознаками – це цисперсона. Будь-яка форма переходу в результаті доставить їй лише неприємні відчуття, і доведеться робити відкат. Тема відкатів ака детранзішна в транс-повістці освітлена слабо, і особисто я вважаю це нормальним - адже це проблема цисперсон, які через різні причини тимчасово набувають транс-статусу. Їх до цього доводить сексизм, гомофобія, аб'юз, ментальні розлади, психофобія – все що завгодно, крім дисфорії. Вони становлять близько 0,4% від усіх людей, що здійснюють перехід, а решта 99,6% здійснюють його через дисфорію. У первісному питанні заданий неправильний причинно-наслідковий зв'язок. Щоб стати трансперсоною не обов'язково мати дисфорію, але майже кожна трансперсона має дисфорію.
 
Але як же ідентичність, хіба вона вже не робить людину трансперсоною? Ні, лише ідентичність – не робить. Гендер не дорівнює гендерній ідентичності. Якщо людина має гендерну ідентичність, що відрізняється від присвоєного при народженні гендеру, не має потреби в медичних та/або юридичних послугах типових для трансперсон, але має потребу у повазі до інших проявів своєї ідентичності - то це питання, що виходить дуже далеко за межі транс-повістки. Така людина може мати проблеми з якими стикаються і трансперсони - неповага до її імені та займенників, агресію за гендерну неконформність. Але перетини потреб не такі значні щоб ці дві повістки цілком зливались в одну. Тому що це про питання свободи самовираження загалом. Питання поваги до способу життя та вроджених відмінностей Іншого старе як усі рухи за права людини - проти сексизму, гомофобії, ейбілізму, расизму. Воно включає транс-повістку в себе, а не знаходиться всередині неї.
 
Не будь-яка людина з ненормативною гендерною ідентичністю – трансперсона. Але будь-яка трансперсона – це людина з ненормативною гендерною ідентичністю + досвідом переходу. Злиття цих двох груп в одну неминуче веде до розмиття розуміння потреб обох. Правовий рух стає клубом "за все хороше проти всього поганого" для всіх бажаючих долучитися до "транс-субкультури". І в результаті складається ситуація, коли мені кажуть: "Навіщо вам гормонотерапія, ваша ідентичність вже робить вас повноцінним трансом, дисфорія необов'язкова" а моєму другу: "Ваша небінарна ідентичність не дає підстави видалити ваші об'ємні груди, навіть якщо у вас від них дисфорія" . Ярлик "транс" і гордість за нього стає важливішим, ніж досвід і потреби, які за ним стоять. Ця свобода самовизначення вбиває матеріалістичний підхід до проблем, від яких сотні тисяч людей страждають тут і зараз. Можливо ми і отримуємо трохи більше внутрішньої свободи, ніж коли встановлюємо точні межі повісток і значення термінології. Але зовнішній світ залишається таким же трансфобним, як був, і живемо ми в ньому, а не в спільноті активістів. Гордість не приносить особливого задоволення, якщо вона не підкріплена правами та свободами.
 
Взагалі трансмедикалізм не стверджує, як треба почуватися, визначатись і чинити. Він окреслює межі повістки задоволення конкретних потреб конкретних трансперсон. Якщо особисто ви не потрапили в якусь повістку, але відчуваєте, що ваші потреби перетинаються з тими, хто в неї потрапив, то не поспішайте звинувачувати їх у фобіях та гейткіпінгу. Можливо, ці потреби є не тільки у вас і них, а й ще багатьох людей. Можливо, ці потреби мають різний матеріальний прояв. Можливо інтерсекційний підхід допоможе вам зважати на різний досвід один одного, і при цьому боротися за загальні цінності на багатьох фронтах. Можливо прагнення злиття - це не дуже продуктивна стратегія для правового руху, але гарний привід зазирнути у себе, зрозуміти природу своїх потреб і шляхи задоволення на особистому рівні. Це взагалі завжди корисно.

Трансмедикалізм та трушництво

Можливо, ви коли-небудь чули від якоїсь трансперсони щось на кшталт:

- “Не відчуваєш дисфорію як тортуру 24/7 - тобі не можна перехід!”

- “Не хочеш повний комплект ЗГТ та ооперацій з корекції статі - тобі не можна перехід!”

- “Не маєш дисфорії від вроджених геніталій та репродуктивної системи - тобі не можна перехід!”

- “Небінарна або квір ідентичність - тобі не можна перехід!”

- “Гомосексуальна орієнтація - тобі не можна перехід!”

- “Аутист - тобі не можна перехід!”

- “Не бажав би народитися цисом - тобі не можна перехід!”

- “Одягаєшся неформально - тобі не можна перехід!”

- “Не нудило в дитинстві від одягу та іграшок для приписаного тобі при народженні гендеру - тобі не можна перехід!”

- “Не подобаються традиційні гендерні ролі - тобі не можна перехід!”

- “Не хочеш жити у стелсі - тобі не можна перехід!”

- “Жалієшся на дискримінацію або боронь Боже транс-активіст - тобі не можна перехід!”

І хотіли сказати - "От же падлючий трансмедикаліст!" ?
 
Ви не праві! Перед вами не трансмедикаліст, а трушник!
 
Трушництво є реакцією деяких трансперсон на трансфобію в суспільстві. Так вони намагаються відстояти своє право вважатися такими ж "нормальними людьми" як цисперсони, і нічим не виділятися, щоб зайвий раз не отримувати по голові за замах на непохитність гендерних ролей, які нібито у нас від природи.
А трансмедикалізм - це погляд на трансгендерність через науковий метод, у його рамках транс та цис персони працюють на рівних. Це ідеологія, згідно з якою транс-статус - це медичний стан людини, що стосується лише її особистого життя. Дисфорія в ній розглядається як хронічна хвороба, при якій єдиним робочим лікуванням є медичний перехід та/або безумовне прийняття суспільством гендерної ідентичності та бажаної гендерної ролі трансперсони.
Буває, що ці світогляди перетинаються в одній людині, але це не обов'язково – як перетин фемінізму та мужененависництва, чи соціалізму та авторитаризму.
Але у цих світоглядів значно більше відмінностей, ніж загального.

Трансмедикаліст:

— розрізняє гендерну експресію, гендерну ідентичність, соціальну та тілесну дисфорію;
— розглядає дисфорію як спектр, визнає різні прояви та тригери;
— не пов'язує дисфорію із прагненням відповідати традиційним гендерним ролям;
— визнає небінарні ідентичності;
— визнає транс-бі, транс-геїв та транс-лесбійок;
— визнає трансперсон з ментальними розладами (депресія, тривожність, ПРО, НРО, ПТСР, ДРІ, БАР, РХП, дисморфофобія тощо) та РАС дієздатними та здатними на інформовану згоду щодо переходу;
— єдиним протипоказанням до переходу вважає недієздатність через гострий психіатричний стан на даний момент (психоз, галюцинації, деперсоналізація) до стабілізації стану;
— проти того, щоб трансгендерність вважалася психіатричним розладом (за те щоб вона була перекваліфікована на неврологічний та гормональний розлад, на якому немає стигми);
— хоче щоб процедура переходу була максимально доступною для всіх у потрібній формі - медична корекція статевих ознак, соціальний та юридичний перехід чи все разом;
— хоче щоб медичний перехід в ідеалі був доступний за медичною страховкою;
— хоче щоб лікарі, держслужбовці та чиновники були освіченішими і толерантнішими до трансперсон, надаючи нам якісніші послуги;
— покладається на наукові дослідження та гуманізм;
— Домовляється з системою її мовою, але сіє в неї прогресивні та інклюзивні цінності в довгостроковій перспективі.

Трушник:

— змішує гендерну експресію, гендерну ідентичність, соціальну та тілесну дисфорію;
— визнає лише "повну" дисфорію, що завдає інтенсивних страждань (обов'язково з раннього дитинства);
— пов'язує дисфорію із прагненням відповідати традиційним гендерним ролям;
— не визнає небінарні ідентичності;
— зазвичай вважає, що трансперсона повинна бути гетеросексуальною (а до переходу не займатися сексом через дисфорію);
— вважає що ментальні розлади та РАС ставлять хрест на переході, тому що "людина просто психічно хвора, а не транссексуал" (визнає хіба що депресію через нестерпну дисфорію);
— хоче щоб процедури переходу були доступні лише "справжнім транссексуалам", а "позерів" відсіювати через консервативних психіатрів та бюрократів (це називається гейткіпінг);
— покладається на громадську думку та миттєву вигоду;
— Зміцнює трансфобію, гомо/бі/фобію, небінарофобію та заодно сексизм у культурі, медицині та законодавстві.
 
Я сподіваюся, що дізнавшись які ідеї та вчинки стоять за словами, ви висловлюватиметеся коректно - називатимете трушників, трансфобів та ейбілістів тими, ким вони є, а не трансмедикалістами. Може ви навіть встанете на бік трансмедикалізму, щоб зробити життя трансперсон простіше і вільніше!

~ ~ ~

Основне упередження щодо трансмедикалізму - нібито в його рамках трансперсони без дисфорії вважаються "несправжніми" і виключаються з транс-повістки. Виникло воно від плутанини трансмедикалізму з трушниками, де страждання трансперсони є своєрідним фетишем. Але трансмед ставить на чільне місце повістки не страждання трансперсон. У його рамках різноманітність досвіду трансперсон нормальна, дисфорія сприймається як спектр. Трансмед - це не визначення того хто є "справжньої" трансперсоною і виключення "несправжніх", це про спрощення життя для конкретної категорії трансперсон - що здійснюють медичний перехід через дисфорію. Ну а якщо у персони немає ані дисфорії, ані потреби в медичному переході – їхня ідентичність з позиції трансмеда не менш справжня. Так, повістки відрізняються, але все ще перетинаються, немає причин нікого "виключати з трансів". І хоча їм самим трансмед безпосередньо не потрібен, він допомагає і їм також. Виносячи в окрему категорію трансперсон, які здійснюють медичний перехід, він підкреслює, що трансперсони, які хочуть здійснити тільки соціальний/юридичний перехід, мають отримувати бажане без посередництва медичних закладів. Це сприяє усуненню зайвих етапів на їхньому шляху до особистого комфорту. Адже набагато ефективніше боротися за свої права з кількох фронтів, які усвідомлюють свої специфічні потреби. Солідарність усіх трансперсон від цього нікуди не зникає, а конструктивна сила руху збільшується.

Привілей відкритості

Серед найбільш видимої та найменш репрезентативної підмножини трансперсон – відкритих – є ще більш видима та ще менш репрезентативна підмножина рансперсон – ті, чиє життя транс-статус "збагатив". Вони очолюють піар-кампанії, роздають інтерв'ю та пишуть книги, де філософствують про те, як їм пощастило мати цей досвід, як вони завдяки ньому особистісно виросли, перемагаючи зовнішню та внутрішню ксенофобію, як вони перетворили його на силу та самореалізацію. Вони навіть політизують свій транс-статус. Називають його вибором, проявом суб'єктності, радикальним самовираженням, бунтом проти цисгетеро-патріархату, квір-анархією, ще бозна-чим. І наполягають на застосуванні цих теорій у боротьбі за емансипацію всіх трансперсон. І це все, звичайно, дуже цікаво, але.

Я не буду тут міркувати про привілеї "збагачених" які дозволяють їм таке ставлення до свого життя в колі однодумців. Ну, можуть собі дозволити - я не засуджую, я і сам багато чого собі дозволяю, чого інші не можуть, і насолоджуюсь життям. Але до етичного боку широкої суспільної видимості цієї позиції у мене питань багато.

Давайте чесно. Транс-досвід - це в основі якийсь дискомфорт і низка перешкод на шляху до позбавлення від нього, іноді фізично непереборних, з якими можна тільки змиритися. Немає і не може бути стандарту травмованості трансперсони, але більшою чи меншою мірою травма є завжди. Тому що наш світ під трансперсон не пристосований ні матеріально, ні ідеологічно. Ми зараз приблизно в тому ж положенні, у якому були перші жінки, які користувалися своїм виборчим правом 100 років тому. Через системну трансфобію наші права на розпорядження своїми тілами та ідентичностями жорстко обмежені, якщо взагалі дотримуються. Ми постійно змушені здобувати їх натиском, самоприниженням або обхідними шляхами. Це наша дійсність.

Я можу про це говорити так впевнено, оскільки сам є трансперсоною, майже три роки займаюся транс-активізмом та собисто знаю до двох сотень трансперсон. Навіть з урахуванням наявності привілеїв для відкритості – таке життя нелегке. Я півтора роки цікавився у собі подібних - "Як ти зрозумів що це твоє?", "Перехід того вартий?" і "Ти бачиш у своєму становищі плюси?". На перше запитання всі відповідали дуже по-різному, але не за темою даного тексту. На другий - одноголосно "Так". На третій також по-різному. У середньому їх відповіді можна звести до: "На цьому шляху я отримав те чого прагнув, але якщо б я не здійснював перехід, то я б просто мав щось рівнозначне інше, при цьому без специфічних медичних потреб і стресу меншин, але у мене немає вибору, крім як прийняти це і радіти тому, чого я досяг». Я був розчарований цими відповідями, тому що до них я читав лише інтерв'ю і книги вищезгаданих "збагачених" трансперсон. Але я не здивувався.

Я ніколи не цікавився у жертв сімейного алкоголізму, аб'юзу, розбещення, згвалтування та поліцейського свавілля "Чи варто воно того?" і "Що тобі дав цей досвід?" Тому що я особисто знаю, що нічого цей досвід не дає – він лише забирає. Він вартий хіба що багатьох років страждань, із втратою яких можна лише змиритися. Я готовий задушити кожну привілейовану падлу, яка намагається із просвітленим виглядом наполягати на протилежному. Як же я радий, що останні десять років позитивне мислення активно викривається. Впевнений, що зараз його доб'ють усі ці пандемії, кризи та війни, з яких без травм не вийде ніхто. Спробуйте запитайти у людини, яка втратила через ковід легеню, або у біженців з Маріуполя - що вони з цього досвіду для себе винесли (не треба). Глибина травм варіюється, але в основі їх єдиний принцип - непередбачуване лайно з довгостроковими наслідками трапляється, ти вирішуєш тільки як жити з цим далі, але не вирішуєш, куди тебе закидає хаос цього світу. Так от транс-досвід – це лише одна з варіацій життєвих труднощів з наслідками, через які ніхто не обирає пройти, начебто це курси фізпідготовки, щоб потім у гори ходити чи просто м'язами хизуватися.

Особисто мій транс-досвід далеко не настільки травмуючий як перерахований вище. Моя дисфорія не переживалася болісно, ​​моє найближче оточення максимально толерантне, я живу у відносно транс-френдлі регіоні, маю ресурси на всі необхідні мені процедури переходу. У цьому процесі я знайшов найкращих друзів та мотивацію жити. Але якби я мав вибір, то першопричини цього процесу - дисфорії, я не хотів би мати у своїй природі. А я ж знаю людей які від дисфорії реально божеволіли, голодували і калічилися, намагалися πоkін4uτи з ςоб0ю, через трансфобію позбавлялися друзів, сім'ї, роботи, спадщини, дому, громадянства, свободи, а їх перехід - це низка відкладених планів, невдач, відкатів та розбитих надій. На підставі невтішної статистики з фінансового та ментального благополуччя трансперсон, я візьму на себе сміливість припустити, що транс-досвід більшості трансперсон плаває десь на цій непривабливій стороні спектру - далеко від мого,
і максимально далеко від досвіду “збагачених”.

Мені навіть якось соромно згадувати тут про важливість ролі достовірної репрезентації всіх шарів пригнобленої групи для її загальної емансипації. Вона має бути зрозумілою будь-якому активісту в комплекті з інтерсекційною теорією. Про це багато, місцями дуже складно для пригнобленого системою обивателя, написано. Я прочитав і засвоїв з тієї теорії рівно стільки, скільки потрібно для того, щоб ясно висловлюватися про особистий досвід, і тих хто довірився мені.

Я не в праві звинувачувати "збагачених" у зловмисності - зрештою, деяких я знаю особисто, люди вони може і своєрідні, але вони чесні у своїй діяльності. Натомість я можу поспекулювати про самообман. Він буває вкрай важливим, щоб у критичний момент не махнути на себе рукою, або зовсім руки на себе не накласти. Екзистенційна криза може зірвати дах, як і матеріальні втрати. З особистого досвіду - відчувши неупереджену жорстокість хаосу світу і красу всіх вдалих збігів у ній, я щиро повірив у бога закону великих чисел Зв'язного, який після смерті відправить мене мандрувати мультивсесвітом. Ця моя фантазія має не більше відношення до матеріальної реальності, ніж ідея квір-революції, ось тільки свою віру я нікому не нав'язую як єдино-правильну модель сприйняття світу. А квір-теорія видає свої повітряні замки за стандарт сприйняття життя будь-якого представника ЛГБТ.

Так, іноді негативний досвід таки збагачує нас. Я ось зміг перетворити в силу та мудрість свій досвід шкільного цькування та ментальних розладів. У свій час я рвався просвітлювати людей, які пережили подібне, як би їм це осмислити так, щоб стати краще, ніж вони були раніше. Але я вгамувався, коли зрозумів, що для такого осмислення їм не вистачає тих же привілеїв, які були в тих процесах у мене. Щоб травма не зруйнувала людину, вона має залишитися після неї в плюсі, а не в мінусі. Особисто мене набуття транс-статусу залишило на нулі. Я осмислив цей досвід і включив у свою ідентичність навіть не в першу десятку своїх особистих якостей, а просто як діагноз, поряд із серцевою недостатністю та амбліопією. Я приймаю своє життя в транс-статусі таким, яким воно є зараз, і працюватиму над доведенням його до максимально комфортного стану, дозволеного моїм набором привілеїв. Я знаю що можливо, і не витрачаю час на скорботу про те, що неможливо. Але якби було можливо - я б проміняв свій трансгей-досвід на цисгетеро-досвід не вагаючись ні секунди.

Хтось назве мою позицію внутрішньою трансфобією. Я назву її матеріалістичною. Я називаю свій транс-досвід травмою тому, що він дійсно є для мене травмою, а не тому, що я заперечую його. Я не драпіюуватиму його пафосними гаслами про боротьбу з системою всім своїм тілом та духом, тільки тому, що так його осмислили люди, які прочитали більше книг і отримали більше грантів. Їхня позиція звучить в інфополі голосніше, ніж моя, і десятків тисяч таких як я. Це має для нас відчутні негативні наслідки, які до висоти привілеїв "збагачених" не дістають, але колись можуть і дістатися. Так не повинно продовжуватись. Якщо нас дійсно цікавить емансипація всіх трансперсон, ми не повинні усвідомлено і гордо страждати в очікуванні революції суспільної свідомості.

Я прожив і відпустив свою транс-травму настільки, наскільки дозволяє моя природа за підтримки моїх привілеїв. Я знаю, що всі трансперсони на це здатні в міру їхньої природи та привілеїв. Я приймаю різноманітність нашого досвіду та слухаю.

Я вірю, що всі ми будемо почуті.

Право на невидимість

За два роки в транс-активізмі я жодного разу не зустрічав висвітлення дихотомії "відкритість і стелс" без підтексту "прогресивність та консерватизм" серед трансперсон. Але ці множини лише частково перетинаються, ці якості не виходять одна з одної безпосередньо. Відкриті трансперсони постійно публічно говорять лише за себе, а на закритих навішують негативні ярлики. Я вважаю це несправедливим. Будучи особисто більш-менш близько знайомим з десятком стелсових трансперсон, слухаючи їх і поважаючи їх досвід - я висловлюся за них. Я дуже хочу донести до активістського середовища і всієї громадськості факт, що та підмножина трансперсон, яка зараз максимально відкрита – не репрезентативна вибірка. Відкритість - це не даність, а вибір, і далеко не на особисту користь трансперсони. Відкритість передбачає наявність низки матеріальних привілеїв, з якими можна собі дозволити, щоб вона буквально не знищила твоє життя. До 90% трансперсон, яких на Землі проживає близько 20 мільйонів, знаходяться у стелсі. Вони приховують свій стан з різних причин, в основному - задля уникнення трансфобії, дискримінації та постійного безоплатного активізму. Їх неможливо виявити в натовпі "нормальних людей", навіть якщо у них є пара-трійка "ненормальних" видимих ​​особливостей - бо вони є у більшості цисперсон (і про 150 мільйонів інтерсекс не забуваємо). Зазвичай здійснюючи перехід на етапі здобуття вищої освіти або навіть раніше, вони невидимі, і їм з цим живеться краще, ніж навпаки. Вони, на відміну від багатьох активістів на зразок мене, повністю інтегровані в суспільство - працюють у сферах виробництва та побутових послуг, держслужбах, поліції та армії, вони фрілансери та заводські роботяги, лікарі та педагоги, вчені та богема, маргінали та знаменитості, вони живуть у мегаполісах і селах, вони розкидані по всьому спектру політичних, моральних і духовних цінностей. Їхній транс-статус для них не більше, ніж якась хронічна болячка, з якою вони зрідка ходять до перевіреного фахівця, за багато років повноцінного життя після здійснення усіх потрібних їм етапів переходу. Ніхто ніколи не дізнається про їхній транс-статус, тільки якщо вони самі раптом не вирішать розкритися, або їх не розкриють треті особи (аутинг - це кримінальний злочин), або випадково вже після їхньої смерті. Їх погляди на свій транс-статус можуть відрізнятися, як і на саме явище трансгендерності. І вони далеко не завжди консервативні. Часто їх не влаштовує ксенофобне суспільство, де ми всі живемо. Вони може й хотіли б інакше, мати більше опцій вибору без негативних наслідків. Навіть якщо не для себе, то для інших – альтруїзм та активна громадянська позиція їм також властиві. Ах, якби вони пожертвували своїм комфортом і стали боротися за транс-права відкрито, як це роблять ті ж ЛГБ – світ був би на порядок менш трансфобним. Але вони цілком у своєму праві цього не робити, і це потрібно поважати, а не приписувати цій поведінці непривабливі мотиви. Цей феномен не має аналогів, але закони етики щодо всіх маргіналізованих груп єдині. Давайте засвоїмо - трансперсона, що відмовляється від відкритості ≠ внутрішня трансфобія, консерватизм і трушництво. Ще дуже довго співвідношення відкритих і стелсових трансперсон не зміниться, тому що світ змінюється повільно. І навіть у транс-френдлі світі комусь буде важлива їхня приватність, просто за законом великих чисел, а не через зовнішні або внутрішні проблеми, якими в жодному разі не можна нехтувати.

Відкриті трансперсони, раз вже ми маємо привілеї, давайте використовувати їх для того, щоб допомагати нашим невидимим сиблінгам, а не погіршувати їхнє становище.

Лікування є, а хвороби нема!

Усі спроби з'ясувати чи вважати трансгендерність хворобою чи ні, постійно впираються в одне конкретне питання - "хто, кому і як буде тоді дозволяти перехід" і далі за нього справа ніколи не рухається через поділ сторін на ідеалістичних квірів і консервативних трушників, перетворення ними конструктивного обговорення в особистий срач, від якого всі адекватні люди вважають за краще триматися подалі. А я візьмуся розібрати це проблемне місце, і можливо навіть просунути дискурс далі.
 
Буду здалеку і по порядку висмикувати по нитці з цього вузла.
 
Відразу скажу, що "трансгендерність" - це звичайно ж не хвороба. Трансгендерність - це, якщо дослівно, властивість людини, що перейшла з гендера, приписаного їй при народженні в інший гендер. А гендер - це соціальний конструкт, поняття норми про ролі чоловіка і жінки, що формувалося та змінювалося за тисячі років історії людства під впливом економіки, культури і навіть екології. Тобто "трансгендерність" – це суто соціальний статус. Причини цього статусу можуть бути різними.
 
Одна з цих причин - статева дисфорія, дистрес людини через свої природно розвинені фізіологічні статеві ознаки. Цей дистрес може поширюватися на всі статеві ознаки або бути частковим. Така людина, по можливості, проходить медичну корекцію статевих ознак. Я б запропонував називати цей стан "транссекс" за аналогією з "інтерсекс" - щоб не було ніяких стигматизирующих "-ізмів" і збиваючої з пантелику "-сексуальності", чисто констатація біології без ідеології. Внаслідок чого поступово змінюється і їхній гендер - зміна займенників, імені та документів, що відповідають новій зовнішності, сприйняття їх суспільством як чоловіка/жінки з вельми жорстким накладенням відповідних пригнічень та привілеїв, очікуваних ролей, гардеробу та манер в залежності від традицій даного суспільства. Гендерний перехід є соціальним наслідком медичного переходу. І це слідство настає поза залежністю від того, хоче людина змінювати гендер чи ні, втім у більшості транссекс-персон немає протиріч із цим процесом (але ось наприклад Я не хочу, і особисто знаю ще як мінімум чотирьох таких транссекс-персон). Соціальні конструкти діють на нас зовні, ми не міняємо їх, а підлаштовуємось під них. Вони змінюються тільки коли набирається критична маса людей з усвідомленим запитом на зміни, здатна вплинути на культуру та економіку, але це мене уже понесло в зовсім іншу тему.
 
А буває так, що гендерний перехід не є наслідком медичного переходу, а відбувається окремо. Людині з різних причин може бути дискомфортний гендер, який їм призначили при народженні, і всі вони безумовно поважні. Такі люди вдаються до різних засобів самовираження - зміна імені та займенників, макіяж, дотримання традиційних ролей, манер і гардеробу іншого гендера, вони піддаються пригніченню і отримують привілеї іншого гендера (різною мірою). Вони можуть приховувати свої природно розвинені статеві ознаки для створення комфортного їм образу перед суспільством, але не висловлюють ніякого бажання медично скоригувати їх. Але підсумок той самий - суспільство сприймає їх в іншому гендері, тобто вони є трансгендерами. Чи можна у таких випадках говорити про хворобу? Звичайно ж ні. Радикальна гендерна неконформність, рольові ігри, політичні та психологічні ідентичності – це не хвороби.
 
Здається, ми розібралися з "трансгендерністю", і більше про неї не згадуємо до самого кінця, добре?
 
Так ось, на відміну від трансгендерності та гендерної неконформності статева дисфорія – це хвороба. Вона відповідає всім критеріям хвороби - це вроджений патологічний стан організму, що завдає людині дискомфорту, якого він сам хоче позбутися, який можна прибрати виключно медичним втручанням за підтримки фахівця. Історично склалося так, що цю хворобу визначили в область психіатрії, тому що ще якихось сто років тому люди не розрізняли стать і гендер, і вважалося якщо людина не хоче жити у приписаному їй при народженні (боженькою) гендері = статі - то вона точно зійшла з розуму. Але це зовсім не означає, що статева дисфорія тоді не була окремою від гендера. Вона завжди була. За останніми дослідженнями, що включають велику вибірку транссекс-персон, її коріння - у сфері неврології, нейробіології та ендокринології (а причини цих патологій - у пренатальному розвитку та генетиці). Тобто діагностикою та лікуванням статевої дисфорії повинні займатися лікарі неврологи та ендокринологи. І під лікуванням тут мається на увазі зовсім не те, до чого транссекс-персони звикли за сотні років з боку консервативної психіатрії, і в боротьбі з нею в останні 15 років хитнули маятник далеко в протилежний бік, боячись і навіть соромлячись статусу "хворих". Даремно, адже наука за цей час зробила крок далеко вперед, і те, що медичні інститути не скрізь за нею встигли - проблема з якою можна розібратися, не стріляючи собі в ногу депатологізацією. Я якось ще розповім, чому новий діагноз "Гендерна невідповідність" у МКБ-11 – це деградація транс-дискурсу.
 
Психіатр ніяк не може і не повинен діагностувати СД. Не можна вилікувати СД психофармакологією та психотерапією, як якісь розлади особистості, дисморфофобію чи панічні атаки. Вона так не прибирається, тому що за неї відповідають не ті відділи мозку та ендокринної системи, якими займається психіатрія. Саме тому "конверсійна терапія" не лікує, а калічить людей із СД. Її можна лікувати лише корекцією статевих ознак – замісною гормональною терапією, репродуктивною та пластичною хірургією. Тільки з нею їхній дискомфорт йде. Але СД це не просто хвороба, це – хронічна хвороба. Її не можна вилікувати раз і назавжди. Абсолютна більшість транссекс-персон, окрім разових хірургічних втручань, приймають ЗГТ все життя. Як цис-персони при своїх гормональних порушеннях теж довічно приймають ЗГТ, і при інших хронічних хворобах люди довічно приймають інсулін, ТТГ, АРВ, гепатопротектори, препарати для усунення симптомів алергії, екземи, псоріазу, гастриту, гіпертонії, тромбозу, епілепсії... Тисячі їх. Тобто ми принципово нічим не відрізняємось від сотень мільйонів інших хронічно хворих людей у ​​своєму стані. Їм начебто не соромно за це, отже, і нам не повинно бути. Немає нічого страшного в самому факті того, що ми хворі. Проблема у тому, що СД визначено не в ту область медицини. І куди більша проблема – що СД досі прирівнюють до соціального статусу та самовираження людини, тобто до гендеру, начебто ми застрягли у минулому столітті.
 
Саме з цього місця у психіатрів починається сортування транссекс-персон на тих, кому давати робити перехід, а кому не давати, бо їх самовираження не поєднується з традиційними нормами гендеру, до якого вони перейдуть внаслідок медичного переходу. І на цьому місці вирують срачі в транс-спільноті, бо одним здається, що це нормальний порядок речей, а іншим - що цей порядок можна змінити тільки повною розмедикалізацією транссекс. У цих срачах усі вони називають явище "трансгендерністю", а я вже пояснивши чому це не одне й те саме. І до цього непорозуміння додається те, що психіатрія – це неточна наука, не тільки щодо "трансгендерності", там дуже багато пов'язано з різноманітністю особистості. Вона покладається не стільки на вимірювання фізичних властивостей пацієнта, скільки на його усні свідоцтва та інтуїцію лікаря. Більшість звертавшихся до психіатрів, проходили через постановку невірного діагнозу та/або довгий підбір схеми лікування навіть від банальної депресії. Така її специфіка через те, що наш мозок досі не так добре вивчений в областях кори та функціональних систем, що відповідають за нашу особистість, емоції, ідентичність, самовираження та відносини зі світом. Чого не можна сказати про сфери мозку, відповідальні за статеву дисфорію – варіативність патології там значно вужче. І навіть усні свідчення людей із СД про свої відчуття максимально схожі один на одного. При знятті з СД усієї соціальної мішури виявляється, що її дуже легко діагностувати з мінімальним шансом помилитися. Якщо ми переміщуємо СД з галузі психіатрії до галузі неврології та ендокринології, вищезазначене проблемне місце відпадає само собою. Коли людина приходить до сімейного терапевта зі скаргами на дистрес від своїх статевих ознак, отримує від нього направлення до невролога та ендокринолога, а від них після обстеження на МРТ, ЕЕГ, гормональні збої та велику психіатрію (це не має нічого спільного з опитуваннями про улюблений колір та іграшки в дитинстві) отримує рецепт на ЗГТ та направлення на операції. Це процес пари тижнів, і до речі, коли транссексність патологізована та медикалізована, у людини є можливість зробити це все за зниженою ціною або навіть безкоштовно, для більшості трансперсон це критично важливо. Там не може бути й мови про жодне "дозволяти перехід чи ні", тому що СД сприймається не як складова особистості, а як звичайна хвороба з відповідним лікуванням, її соціальні наслідки нікого не хвилюють. Адже ніхто не дозволяє і не забороняє лікування мігрені, тунельного синдрому, СПКЯ, гінекомастії у цис-чоловіків, ендометріозу, клімаксу, невралгії та інсульту через те, що людина не тієї сексуальної орієнтації чи волосся у рожевий фарбує. У цьому процесі може щось піти не так хіба що через людський фактор, але він неминучий у будь-якій сфері медицини, а без підтримки фахівця його шанси підвищуються. Набагато безпечніше приймати ту ж ЗГТ під наглядом ендокринолога і завжди мати змогу звернутися за коригуванням схеми, ніж гадати за обговореннями на форумах. Нам усім час зрозуміти, що медицина - це допоміжний, а не контролюючий інститут, і залишилось тільки витравити з нього всю ідеологічну консервативну спадщину минулих століть. Зараз ситуація краще, ніж будь-коли, на зміну старому поколінню лікарів приходить нове, що навчалося за останніми науковими стандартами, відкрите новим поглядам на статеву дисфорію та трансперсон. Для нас не вистачає профільних фахівців, але це можна виправити. Можна організувати тренінги відповідно до міжнародних стандартів транссекс-здоров'я, які встановлювали самі трансперсони, а не консервативні психіатри.
 
Насамкінець повернуся до "трансгендерності" та трансперсон без СД. Що з ними робити, куди їх? Та нікуди. Вони не хворі, хай роблять зі своїм життям, що хочуть у сфері гендера. Ніхто не може контролювати їхню ідентичність, як вони про себе говорять, як одягаються, які ролі в суспільстві виконують. А зміна гендерного маркера та імені в документах має бути доступна будь-якій людині сама по собі, ніякого дозволу від лікарів для цього не потрібно. Розмаїття особистості перестає бути патологією. Гендер не має жодного відношення до медицини. Коли це зрозуміють усі, то срачі у транс-спільноті вщухнуть, життя трансперсон максимально спроститься, нікого з нас не примушуватимуть відповідати гендерним ролям. А там уже й до деконструкції гендера рукою подати, та і взагалі до раю на землі.

Навіщо потрібен трансмедикалізм?

А окрім розмов про природу дисфорії від трансмедикалізму є якась користь?

Останні 15 років серед транс-активістів поширюється думка, що медикалізація трансгендерності не потрібна, тому що це ставить трансперсон у залежне становище від консервативних лікарів і бюрократів. Адже вони лише перешкода на нашому шляху до комфортних тіл та імен. Вони змушують нас підлаштовуватися під бінарні гендерні рамки і брехати, якщо наші ідентичності їм не відповідають, принижують і залякують, щоб у результаті видати нам стигматизуючий психіатричний діагноз. Цей папірець має користь хіба що для зміни документів та отримання білого квитка з додатковою порцією принижень.
Але більшості трансперсон потрібно далеко не тільки це. В першу чергу їм потрібне нормальне медичне обслуговування, щоб позбутися дисфорії. Транс-спеціалізованих терапевтів, ендокринологів, гінекологів, урологів, неврологів та пластичних хірургів катастрофічно не вистачає. Навіть сучасну ЗГТ іноді на білому ринку не знайти. Так що хоч з папірцем, хоч без папірця – більшість трансперсон організують собі ЗГТ самостійно, операції роблять у трьох хірургів на всю країну (якщо взагалі роблять), і навіть коли всі необхідні стадії переходу позаду – з ангіною чи переломом вони не завжди можуть піти до звичайного лікаря через обґрунтований страх нарватися на трансфобію. У меншості трансперсон є кошти щоб ходити приватними лікарями, і то це не гарантія якісного обслуговування. Так і живемо. Картина сумна. То куди ще гірше? Ось в Україні комісій та дворічного стаціонару позбулися, контролю на купівлю гормонів немає - переходь як хочеш, аби були гроші та зв'язки! А психлікарню заради документів можна в останню чергу пройти, коли ніхто там уже не засумнівається, що ти "справжній транссексуал". І все одно непростий шлях виходить. А трансмеди хочуть повернути все як було? Та хай ідуть під три чорти!

Розмірковуючи так, варто перечитати мою статтю з порівнянням ідей трансмедів та трушників. Із неї стане зрозуміло, що трансмедикалізм не хоче повернути все, як було. І навіть трушники не хочуть такого, вони просто хочуть відчути себе в безпеці, несвідомо підтримуючи справжню причину нашого сумного становища. І ця причина, раптово – системна трансфобія, та сексизм із ЛГБ-фобією додачу. Зовсім не медицина, держслужби та місце трансгендерності у цій системі саме по собі. Хтось скаже - "До біса систему, нехай живе квір-анархія!" і, можливо, має рацію, але нам і трансперсонам майбутніх поколінь ще довго доведеться жити саме в цій системі. Вона вже така яка є, і ми в ній є. Правильно це чи ні – питання філософське. А якість цього життя – вже питання матеріальне. З системою можна не лише боротися з принципу, а й частково перебудувати її під себе. І це має значно більше сенсу, ніж ілюзія свободи вибору. Система може бути оптимізовано гуманною, причому у найближчому майбутньому, якщо ґрунтовно взятися за справу замість оберігання чистоти ідей.

Є приклад, який наочно демонструє, що проблема медикалізації трансгендерності полягає не в медикалізації самої по собі, а в трансфобії. І в інших типових для нашої медицини проблемах - бідному фінансуванні, нестачі кадрів, халатності та невігластві.

Цис-персони завжди мали гормональні розлади, інтерсекс-варіації та інші патологічні стани здоров'я, що впливають на їх фізіологічні статеві ознаки. Іноді цей вплив відбивається на їх зовнішності та фізіологічних процесах, і людина відчуває дискомфорт через невідповідність їхньому природному статевому самовідчуттю. Вони почуваються не цілісними, ніби їхній розум існує окремо від їхнього тіла.
Нічого не нагадує? Так, це схоже на досвід більшості трансперсон, які зазнають дисфорії з настанням пубертату.
 
Але що відбувається, коли цис- і транс-персони усвідомлюють, що для відновлення своєї фізіологічної цілісності їм необхідні якісь медичні послуги та звертаються до терапевта?

При зверненні до середнього трансфобного терапевта можна змоделювати такі ситуації:

Цисжінка:
- Жила я собі, звичайна жінка, і раптом у мене волосся виросло на тілі та обличчі, голос зламався. У мене ще й волосся коротке, через це мене стали з хлопцем плутати, доводиться голитися, говорити тільки тихо. Шкіра огрубіла, вага скаче, менструацій немає, лібідо змінилося. Неприємно почуваюся через все, що відбувається, допоможіть змінити це.
- *Дивиться в аналізи* У вас СПКЯ, лікування ось таке.
- Дякую!
 
Трансжінка:
- Неприємно себе почуваю через те, що у мене волосся виросло на тілі та обличчі, голос низький, шкіра груба, мої пропорції тіла, функціонування репродуктивної системи та особливості лібідо мене бентежать. Відчуваю, що все має бути інакше, думаю я жінка з непридатним мені тілом. Допоможіть це змінити.
- Ім'я жіноче використовуєш?
- Тільки з найближчими людьми та з вами.
- Тебе ображає коли тебе звуть чоловічим ім'ям та займенниками?
- Ні, але нагадує про проблему, з якою я до вас прийшла...
- Ти волосся довге відростив і голиш обличчя тому, що вважаєш себе жінкою?
- Почуваюся так трохи краще, бо це компенсує ознаки яких у мене немає, але ці теж вважаються жіночими.
- У дитинстві у що грав?
- У селі особливо не було часу грати, а коли разом з усіма – хованки, ловець, риболовля, велосипед.
- Може тебе в дитинстві мужик облапав?
- Ну, батько лупцював іноді, все як у всіх.
- А сукні тобі подобаються?
- Та не особливо.
- До кого в тебе сексуальний потяг?
- До жінок.
- А тебе сексуально збуджує носити жіночу білизну?
– Чого? Ні!
- Як себе взагалі почуваєш?
- Тривожно та пригнічено.
- Зрозуміло. Звичайний хлопець ти, просто дах трохи поїхав. Транквілізаторів пропий і перестанеш всякі дурниці уявляти!

Вони набувають зовсім різного ставлення, хоча їх проблема по суті однакова. До цисперсон ставляться як до людей, які втратили свою цілісність через хворобу і хочуть її повернути по праву. Ніхто не переконуватиме їх, що якщо їх дискомфорт з'явився "природним шляхом", то треба так і залишити. А до тієї ж потреби трансперсон ставляться як до дивної забаганки змінити "природне". До лікування їх потрібно допустити за допомогою стандартів, які до цісів не пред'являються, ставлячи під сумнів їхнє психіатричне здоров'я. Стандартів, що не належать ні до дисфорії трансперсон, ні, як не дивно, до психіатрії. Вони відносяться лише до традиційних гендерних ролей. Не всі циперсони їм ідеально відповідають, і через це ніхто не сумнівається в тому, чи мають вони право на тілесний комфорт. Вимагати цього лише від трансперсон – несправедливо. Це і є та сама системна трансфобія. Але консерваторам і трушникам, що їм підспівують, це здається чимось самим собою зрозумілим. Вони не витратили свого часу ні на останні медичні дослідження дисфорії, ні на антропологію з історією, щоб зрозуміти - ґендерні ролі та статеві ознаки пов'язані давнім соціальним договором, але цього зв'язку немає в людській природі, яка передбачає різноманітність і свободу самовираження. А іноді вони навмисно ігнорують факти, щоб трансфобний порядок зберігався їм на користь. Ну а трансмедикалізм це враховує, він існує не для встановлення якихось порядків, а для підвищення якості життя трансперсон. Гендер та стать в ньому розділені. Перше опускається, тоді як у другому допускається весь можливий спектр самовідчуття.
 
Звернення до терапевта-трансмедикаліста можна уявити так:
 
Цисчоловік:
- У мене раптом виросли об'ємні чутливі груди, потовстіли стегна і боки, заважає жахливо. Тиск низький, хронічна втома, лібідо впало, мої геніталії не функціонують, як мені потрібно. Допоможіть це змінити.
- *Дивиться в аналізи* У вас з наднирниками і підшлунковою проблеми, лікування ось таке.
- Дякую!
 
Трансчоловік:
- Погано почуваюся через те, що у мене об'ємні груди і стегна заважають, голос високий, від гладкості і м'якості свого тіла верне. Почуваюся мляво, пригнічено. Секс як крізь стіну спостерігаю, бо це тіло як не моє. Відчуваю, що все має бути інакше, думаю я чоловік з невідповідним тілом. Допоможіть це змінити.
- Спадкові захворювання є?
- Хіба що серцева недостатність.
- Ви відчуваєте втрату самоконтролю, провали в пам'яті, дезорієнтацію чи галюцинації?
- Бував колись агресивним через ментальні проблеми, але зараз я в ремісії. Нині бувають напади тривоги.
- *Дивиться в аналізи* Від нападів тривоги вам буде лікування таке-то. Ось направлення до ендокринолога, там вам пропишуть тестостерон, який скоригує більшість ваших тілесних незручностей. І направлення на пластику грудей.
- Дякую!
 
Тобто трансмедикалізм повністю зрівнює цис- і транс- персон у праві повернути собі тілесний комфорт, загублений через хворобу. У його рамках це просто медичний стан - ендокринологічний, неврологічний, що опціонально потребує хірургії. Вже точно не психіатричний і точно не пов'язаний з гендером. Весь соціальний контекст із взаємодії лікаря та пацієнта зникає, незалежно від його гендерної ідентичності та ролі, це неважливо коли йдеться про дисфорію та її лікування. А якщо ситуація протилежна – то трансмедикаліст не змушуватиме трансперсону робити щось небажане зі своїм тілом заради зміни імені та гендерного маркера. Та й навіщо взагалі в такій ситуації йти до лікарні? Чому не одразу в паспортний стіл? У деяких країнах вже є така можливість, ми можемо і маємо прагнути такого в нас. Будь-який сценарій переходу вважається нормальним, тому що трансмедикалізм існує для опису та задоволення потреб трансперсон, а не трансперсони існують, щоб підтверджувати трансмедикалізм. Якщо якийсь випадок дисфорії та переходу виходить за рамки вивченого, то трансмедикалізм їх переглядає та розширює, а не оголошує порушника "божевільним позером". Трансперсони для трансмедикалізму не особистості, а об'єкти дослідження. Комусь це звичайно ж не сподобається, але насправді це на краще. Науковий метод неупереджений, а будучи підкріпленим гуманізмом і прогресом, він несе трансперсонам максимальну вигоду.
 
Ми повинні відокремити дисфорію від її застарілого соціального контексту, тим самим прибравши принизливий гейткіпінг, щоб медикалізація трансгендерності не приносила трансперсонам зайвих проблем. А медикалізована вона має бути, щоб до проблем трансперсонів ставилися більш гуманно, виходячи з погляду на трансгендерність як на хворобу, а не усвідомлений підрив культурних традицій суспільства. При цьому реальна мотивація переходу кожної окремої трансперсон тут не важлива. Про походження дисфорії багато років йдуть активні суперечки між вченими та філософами. Особисто я дотримуюся теорії, що дисфорія у >99% випадках це вроджена патологія нервової системи (вже існує достатньо досліджень на її користь), але не знецінюю випадки коли перехід це вільний вибір. Але думаю всі можуть погодитись, що від матеріалістичного підходу до трансгендерності виграють трансперсони з будь-якими поглядами на свій стан. Особливо транссекс, тому що вони виграють і максимально широкі права з високою якістю переходу (а ще такі дрібниці як офіційні лікарняні та академічні відпустки для проходження медичного переходу, зниженні ціни на препарати ЗГТ для пільговиків, операції по медичній страховці або у госклініках по ціні нижче ринкової, посилення захисту персональних даних під проводом медичної таємниці, виключення транс-статусу з психічних розладів обмежуючих дієздатність, працевлаштування та право на всиновлення, встановлення придатності до військової служби для трансперсон на різних схемах згт), і заробляють позитивну репутацію в очах суспільства, оскільки звільнення від гендерних стереотипів та мракобісся в медицині є корисним і для цисперсон.
 
Ось для чого потрібна медикалізація трансгендерності. І трансмедикалізм на її варті.

Яка така дисфорія?

Навіщо деякі люди хочуть змінити стать і що з цим можна зробити? Це просте пояснення для всіх хто не розуміє, але бажає добра своїм близьким на їх шляху.
 
Деяким людям буває некомфортно жити із фізіологічними статевими ознаками, якими їх нагородила природа. Деякі цілком здорові частини тіла та природні процеси вони сприймають на собі не інакше як пухлини та хвороби, що отруюють усе їхнє життя. Через це вони стають незграбними і млявими, у них розвивається дисоціація (почуття перебування поза своїм тілом), навіть реакція на біль і голод у них буває притуплена, їх переслідує апатія, депресія та фантомні болі, у них обмежене сексуальне життя, ймовірно навіть без оргазмів. Вони чують свій голос як чужий, бачать своє обличчя як чуже. Їм вкрай неприємно бачити себе голими і тим більше оголюватися перед іншими, тому вони часто уникають походів до лікаря, ставлячи своє здоров'я під загрозу. Вони часто не можуть завести собі романтичного партнера, навіть якщо хочуть, тому що їх мучить почуття, що вони прикидаються кимось іншим, а будувати так близькі стосунки зовсім неможливо. Вони живуть начебто в затяжному неприємному сні, з нерозумінням і заздрістю дивлячись на більшість людей, які живуть без цих проблем.
 
Їм може знадобитися дуже багато часу, щоб зрозуміти у чому саме корінь їхніх проблем. І в якийсь момент вони усвідомлюють, що їм необхідна медична корекція статевих ознак, щоб відчути себе цілісно і повноцінно самореалізуватися в житті. Це усвідомлення може викликати новий виток депресії, тому що змінити стать - не поле перейти, потрібно залишити позаду ціле життя і почати нове, невідоме. Але зазвичай воно викликає полегшення, тому що все нарешті стає на свої місця, і з'являється мета в житті після досягнення якої відкривається море можливостей.
 
Але навіщо вони це роблять? Навіщо здоровій людині довічно приймати замісну гормональну терапію, часто позбавляючи себе можливості розмножитися, позбавлятися одних органів і конструювати інші? Заради чого кидати сім'ю, роботу, будинок, батьківщину? Заради чого відмовлятись від нормального життя? Заради чого ставати в очах суспільства збоченцем?
 
Але правильним питанням тут буде не "навіщо?" а "чому?". Чому вони це роблять? Бо інакше не можуть. Бо вони мають дисфорію. Тому що з нею неможливо нормально жити. У першому абзаці описано, як із нею живеться. Ви хотіли б для себе такого життя? Якщо ні, то й для інших, мабуть, також.
 
Ну а чому у людей буває дисфорія?
 
Причини дисфорії часто шукають у дитинстві людини. Як їх виховували - чи правильно вчили розрізняти хлопчиків та дівчаток, чи подавали приклад справжніх чоловіків та жінок, чи проводили уроки сексуального виховання, чи не завдали якоїсь психологічної травми? І щось звичайно знаходять, тому що в жодної людини на Землі не було абсолютно безхмарного дитинства. Але при цьому бажання змінити стать є лише приблизно у 1 з 1000 осіб. Для порівняння – кожні 12 із 100 осіб є бсіексуалами, кожні 3 із 100 – геями та лесбійками, а кожна 1 із 100 – інтерсекс (заст. гермафродит). Тож, здається, проблема не в дитинстві.
 
Ще причини дисфорії шукають у суспільстві, що оточує людину. Чи вписувалися вони у колектив, чи не цькували їх, чи не змусили ненавидіти свою зовнішність? Чи не вирішила людина що раз вона не така як усі, то їй не місце серед представників своєї рідної статі? Чи не було насильства, від якого людина вирішила втекти в іншу стать? Чи не хоче людина мати тіло, яке принесе їй соціальні переваги іншої статі? Цілком можливо, що хоч щось із цього траплялося з людиною. Але це траплялося з мільйонами людей, а охочих змінити стать серед них все ще одиниці.
 
За особистість хапаються як за останню соломинку. Та в нього просто підлітковий бунт, чи криза середнього віку! Йому просто більше нема чим зайнятися! В нього просто комплекси! Він просто хоче привернути до себе увагу! Він просто психічно нездоровий! Він просто аутист! Він просто піддався пропаганді! Він просто хоче заробити на цьому! Він просто сам це вибрав, бо... напевно одного разу він просто прокинувся із цією ідеєю!
 
Але між усіма людьми бажаючими змінити стать немає жодної загальної ознаки з їхньої особистості, дитинства і відносин із суспільством. Загальна у них лише дисфорія. То звідки вона у них?
 
Дисфорія – це явище фізіологічного рівня. Його природа криється в неврології, нейробіології, ендокринології та генетиці. Вона "зашивається" в мозок людини ще до народження, під впливом деяких спадкових захворювань, генетичних мутацій або аномалій внутрішньоутробного розвитку. Ці зміни мозку неможливо виявити ані на скринінгу плода, ані навіть після народження дитини. Вони проявляються лише коли людина входить у вік статевого дозрівання. Саме тоді виявляється, що її мозок фізіологічно і гормонально не стикується з тілом, що нормально розвивається, начебто при алергії, і так з'являється дисфорія. І ці зміни мозку неможливо скоригувати, як неможливо вилікувати епілепсію чи цукровий діабет. Дисфорія – це хронічна хвороба, лікування якої здійснюється через максимальне полегшення симптомів. Люди з дисфорією існуватимуть, доки існує людство. Нині на Землі їх мешкає близько 20 мільйонів. Це досить велика група людей, щоб якісно подбати про їхнє здоров'я.
 
Більш ніж за сто років прицільного вивчення дисфорії вчені дійшли однозначного висновку, що її ефективним лікуванням буде лише медична корекція статевих ознак. Всі способи утримати людину від зміни статі призводили лише до погіршення їх самопочуття, аж до самогубства. Серед людей з дисфорією 41% робили хоча б одну спробу самогубства. А люди, які змінили стать і більше не страждають від дисфорії, живуть настільки ж довго і з тими ж мінімальними фізичними обмеженнями, як, наприклад, люди, які довічно приймають інсулін або антиретровірусну терапію. На Землі проживають сотні мільйонів людей із різними хронічними хворобами, і за належної підтримки вони не заважають їм жити повноцінно. Люди, які змінили стать (для стислості їх називають трансгендери або транссекс) ось уже з 50-х років ХХ століття масово живуть, працюють, відпочивають, люблять, заводять сім'ї, роблять відкриття, творять мистецтво, рятують життя, пишуть історію і вмирають так, що ніхто і ніколи не дізнається про їхній транс-статус. Парадоксально, наскільки вони повноцінні саме тому що вони невидимі.
 
Але життя багатьох транссекс-людей все-таки не можна назвати повноцінним. І зовсім не тому, що вони самі чимось гірші за інших. А тому, що зміна статі занадто часто провокує у суспільства забобони, остракізм, глузування, плітки, цькування, насильство, ненависть. Консервативні політики звинувачують транссекс-людей у ​​"руйнуванні традиційних сімейних цінностей", "пропаганді девіантного способу життя", "зазіханні на безпеку жінок та дітей". Батьки звинувачують своїх транссекс-дітей у тому, що ті "вкрали їх справжню дитину". Друзі та наречені відвертаються від транссекс-людей за те, що вони "весь цей час їх обманювали". Транссекс-людям відмовляють у роботі, оренді житла, держпослугах і навіть у медичній допомозі через їхній транс-статус, тільки якщо вони не можуть його повністю приховати (а приховати його в перші роки терапії і до зміни документів неможливо). Транссекс-люди виявляються виключеними з суспільства, і навіть якщо їм все-таки вдалося змінити стать і набути фізіологічної цілісності, їм часто доводиться починати життя з нуля. І після стільких потрясінь далеко не всім це вдається. Навіть після зміни статі рівень злиднів, бездомності, депресії та самогубств серед транссекс-людей дуже високий. Частіше за інших людей вони глушать душевний біль наркотиками і йдуть у проституцію через неможливість знайти іншу роботу. Через це у транссекс-людей у ​​суспільстві складається репутація "ледарів" та "збоченців", ці стереотипи провокують нову хвилю ненависті до транссекс-людей, і порочне коло трансфобії замикається.
 
Але ви можете розірвати це коло. Виходячи з усього вищенаписаного, як ви гадаєте, чи заслуговують транссекс-люди на усі звинувачення і труднощі, якими їх щедро нагороджує суспільство? Чи хочете ви брати в цьому участь, чи може спробуєте стати частиною трохи більш гуманного та комфортного майбутнього?
 
Ми не вимагаємо від вас нічого більшого, ніж ви здатні дати і вже даєте багатьом іншим людям - прийняття нашого існування як нормальної частини життя з усіма його проблемами та викликами. Будь ласка, подумайте.

Небезпека ТЕРФ

Коли витівки трансфобних радфемок отримують хоч якусь негативну реакцію від трансперсон, вони виправдовуються мало не скиглючи від жалю до себе: "А чому ви не боретеся проти цисмужиків, які реально пригнічують, гвалтують і вбивають трансів? Звичайно, вони ж сильні та страшні, а ми беззахисні жінки, за наш рахунок легко самостверджуватись!"

Проти цисмужиків, які реально пригнічують, ґвалтують і вбивають, є технічно досить прості запобігаючи засоби: самооборона, швидкі ноги, робоче законодавство і правоохоронна система. Перші два засоби вкрай ефективні, але доступні не всім і не є панацеєю, навіть якщо володіти ними. Для вирішення таких ситуацій існують два останні засоби. Реалізуються ці засоби через правозахисні організації, які займаються просуванням прогресивних законів, представництвом меншин у владі, просвітою народних мас, і надають особисту допомогу постраждалим від насильства представникам уразливих груп. Світ правозахисних організацій дуже тісний у межах одного регіону, всі активісти один одного знають, організатори часто є старими друзями і мають взаємний вплив. Іноді там відбувається зовсім не дружня конкуренція за гранти. Частіше ніж іноді конкуренцію виграють цисжінки, адже завдяки накопиченому за вік позитивному іміджу фемінізму їм легше привернути до себе увагу та отримати підтримку. Що саме по собі непогано якщо кошти йдуть на добру справу, але вони отримують підтримку не тільки від прогресивної публіки, а й від численних консерваторів, яким плювати на права ЛГБТ, всякі расизми, ейбілізми та психофобії. А ось захистити білих жінок та дітей від пропаганди гомосексуалізму, зміни статі та мігрантів вони завжди раді, тільки кинь клич. І терф активно користуються цією невідрефлексованою більшістю активістів лазівкою, під шумок "жіночої сили" плідно співпрацюючи з тими самими ганебними цисмужиками праворуч і ще правіше аж до фашні. Для них на війні проти трансів усі засоби гідні.

Вони все глибше проникають в активістське співтовариство і паразитують на ньому, отруюють його відходами своєї життєдіяльності, заражають новоприбулих учасниць, приводять його до взаємної недовіри та ксенофобії між вразливими групами, спотворення повістки, розладу та занепаду. Занепад егалітарного руху веде не просто до того, що окремі люди не можуть отримати допомогу у правозахисних організацій. Системний активізм та його ефективність падає. Це веде до консервативного реваншу у всьому регіоні та у всьому світі, і зусилля тисяч людей за 5, 10, 20 років можуть бути стерті буквально парою законопроектів та поправок, ухвалених на реакційній хвилі ксенофобії. І тут уже самооборона не допоможе. Адже вона лише допоміжний засіб для ситуацій, які потребують швидкого вирішення, разова перемога, але не системна боротьба за кращий світ. Абсолютна більшість людей навіть за наявності варіантів перемогти у бійці чи втекти, оберуть звернутися до правоохоронної системи - за умовою, що вона працює та її співробітники привчені до толерантності. Тому що чим більше прецедентів покарання за злочини на ґрунті ненависті, тим менше нападів відбуватиметься в майбутньому, і так поки ксенофобія не виявиться у абсолютній меншості. А який у самообороні сенс окрім як у продовженні свого життя на ще один день, якщо тебе вже не лише дворове бидло може посадити на пляшку, а й владна ментура? Якщо їм захочеться, вони заарештують тебе просто за те, що ти πдр/τρaп/малюєш вульви, а захищати тебе не будуть навіть коли ти "на ніж впав". Це і не життя зовсім, а виживання в страху та депресії, без впевненості у завтрашньому дні, безпеки своїх близьких, які теж можуть потрапити під роздачу. Знайома картина пострадянських реалій?

Об'єднаний егалітарний рух міг би врятувати становище. А об'єднатися і стати сильнішим, ніж будь-коли воно зможе тільки якщо знищить паразита, який точить його зсередини вже кілька десятків років. Я завжди в першу чергу буду затикати і викривати свідомо брехливу та підступну терф, а не повчати неосвіченого цисмужика (хоча це теж вкрай важливо). Не тому, що перша вся така беззахисна легка мішень, а на другого я боюся залупатися, щоб не отримати в табло. А тому що їх шкода людському прогресу має принципово різні наслідки. Ксенофобний цисмужик може побити або навіть вбити людину, але залишається надія на те, що цей злочин буде покараний та не повториться, вже коли настануть найкращі часи. Терф же своїми на перший погляд незначними паскудствами, але за підтримки легіону консерв, позбавляє надії на настання найкращих часів взагалі. Тому женіть їх, насміхайтеся з них, та наостанок punch them.

Коректна транс-лексика для чайників

Список основних лексичних та смислових помилок щодо трансперсон з максимально простими поясненнями, як їх уникнути.

Ці помилки збивають з пантелику, заважають адекватному розвитку теми, підміняють поняття та спотворюють матеріальну суть трансгендерності; крім того, вони не відповідають останнім науковим дослідженням, реальному досвіду трансперсон та елементарним етичним нормам.

Цисперсонам, які вперше пишуть про трансперсон, раджу попередньо проводити серед них соціальне опитування чи брати приватне інтерв'ю.

Також рекомендую для початку прочитати мої статті "Транссексуалізм для чайників" та "Дисфорія для чайників". Це не відбере багато часу, але зробить вас майже експертом у сучасній транс-повістці :)

Найбільш ефективний спосіб уникнути помилок - це під час написання або редагування матеріалу звернутись за консультацією до трансперсони, а ще краще - транс-активіста. Знайти таку допомогу дуже просто, було б бажання.

Але якщо ви хочете зробити все самостійно, то неухильно дотримуйтесь нижченаведених правил:

~ ~ ~

Помилка - "Транс" та "Транссексуал"

Чому це помилка? - Слово "Транс" використовується у неформальному мовленні всередині спільноти, від сторонньої циперсони це звучатиме фамільярно. "Транссексуал" – це застарілий медичний термін.

Правильно - "Трансгендер" та "Трансперсона".

~ ~ ~

Помилка - "Транссексуалізм" та "Транссексуальність"

Чому це помилка? — "Транссексуалізм" це застарілий медичний термін, але без нього поки що не обійтися - він припускається лише в лапках коли розмова йде за діагноз F64.0 по МКХ-10. А термін "Транссексуальність" цілком логічно хибний, бо він проводить неіснуючий зв'язок між статевою дисфорією та сексуальною орієнтацією, не використовуйте його взагалі.

Правильно - "Трансгендерність" і "трансгендерний", коли йдеться про зміну гендеру.
"Транссекс" (не відмінюється) - коли йдеться про медичну корекцію фізіологічних статевих ознак.

~ ~ ~

Помилка - "Колишня жінка" та "вона" щодо трансчоловіка та "Колишній чоловік" і "він" щодо трансжінки.

Чому це неправильно? — Це грубо спрощує трансперсон до того, ким вони були колись, ігноруючи те, ким вони є зараз.

Правильно - "Трансчоловік" (або FtM) та "Трансжінка" (або MtF), використання тільки актуальних займенників.

~ ~ ~

Помилка - "Трансжінки і жінки", "Трансчоловіки та чоловіки"

Чому це помилка? — "Жінки" та "Чоловіки" - це соціальні категорії, які включають в себе цисперсон і трансперсон відповідно до їх гендеру та/або статевих ознак. Відокремлювати трансперсон від "звичайних" чоловіків і жінок некоректно ані з соціальної, ні з медичної точки зору.

Правильно - "Трансжінки та цисжінки", "Трансчоловіки та цисчоловіки", "Трансперсони та цисперсони"

~ ~ ~

Помилка — "Гендерна теорія"

Чому це помилка? — Існування гендеру як окремого від статі соціального явища це не теорія, а факт. Натомість, існує "квір-теорія" - комплекс соціологічних досліджень та філософії, описуючий гендер як мінливий процес уявлення про "чоловіче та жіноче" у політиці, який люди кожного дня конструюють через власний вибір. Здебільшого до неї схильні активісти та богема, а не пересічні трансперсони.

Правильно — "Гендер" коли розмова йде за соціальний досвід, "квір-теорія" коли розмова йде за конкретний світогляд.

~ ~ ~

Помилка — Чоловіча гендерна соціалізація (ЧГС) та жіноча гендерна соціалізація (ЖГС) як пояснення гендерно стереотипної поведінки трансперсон та їх досвіду до переходу.

Чому це помилка? — ЧГС та ЖГС це застарілі терміни, які нини серйонзно використовуються лише радикальними феміністками для розділення чоловіків та жінок на ворожуючі класи з однаковим досвідом. У реальності тиск гендерних стереотипів на кожну окрему людину неоднаковий, досвід усіх чоловіків та жінок широко відрізняється. Однак, трансперсони більш чутливі до гендерного тиску та вимушені відповідати стереотипам, бо інакше їх ідентичність, дисфорія та право на перехід не будуть визнані. Щодо їх досвіду до переходу, трансперсони сприймають гендерний тиск однаково с цисперсонами - тобто дуже по-різному.

~ ~ ~

Помилка - "Зміна статі"

Чому це помилка? — Те, що пересічна людина називає "зміною статі", є низкою соціальних, медичних та юридичних процедур. Залежно від індивідуальної ситуації їхня послідовність може змінюватися, не кожна трансперсона потребує їх "повного комплексу", загалом такі процедури можуть займати від кількох місяців до декількох років. Тож коректніше описувати "зміну статі" як декілька паралельних процесів.

Правильно - "Трансгендерний перехід"
"Соціальний перехід" - коли йдеться про зміну гендеру.
"Медичний перехід" - коли йдеться про медичну корекцію фізіологічних статевих ознак.
"Юридичний перехід" - коли йдеться про зміну гендерного маркера у документах.


~ ~ ~

Помилка - "Операції зі зміни статі"

Чому це помилка?
— Кожна операція спрямована на зміну лише однієї зі статевих ознак, а не стать у цілому. До того ж, основу медичного переходу складає замісна гормональна терапія, а не операції.

Правильно - "Медичний перехід". Залежно від ситуації вказуйте конкретні процедури та операції.

~ ~ ~

Помилка - "Біологічна стать" або, борони Боже, "Справжня стать", коли мова йдеться про стать трансперсони до здійснення переходу.

Чому це помилка? - Біологічна стать складається з багатьох ознак: хромосом, гонад, гормональних циклів, репродуктивної системи, зовнішніх геніталій, (не)розвинених молочних залоз, різних варіантів оволосіння тіла та обличчя, розподілу жиру та м'язів, запаху та консистенції поту та генітальних виділень, типу шкіри, швидкості метаболізму, сприйнятливості до температур, середнього артеріального тиску, схильності до різних хронічних хвороб, фізичної витривалості.
При медичному переході більшість із цих ознак у трансперсон змінюються на протилежні так, що до-перехідна стать стає абсолютно неактуальною.

Правильно - "Стать, приписана при народженні".

~ ~ ~

Помилка - "Чоловічі геніталії", щодо пеніса і "Жіночі геніталії", щодо вагіни.

Чому це помилка? — Не всі трансперсони роблять пластику геніталій, тож у них пеніс цілком може бути "жіночими геніталіями", а вагіна "чоловічими геніталіями". Крім того, ці характеристики звучать так, начебто ми сидимо в провінційній середній школі на уроці ОБЖ і червоніємо на параграфі з секспросвіти.

Правильно - Просто називайте геніталії відповідною лексикою (пеніс , вагіна тощо).

~ ~ ~

Помилка - "Народився не у своєму тілі"

Чому це помилка? — Почуття перебування поза власним тілом називається дисоціацією. Воно являється одним із основних симптомів статевої дисфорії, але не вичерпує її. Ну і почуття почуттями, але тіло у трансперсони все-таки своє, яким би воно не було, просто перехід дозволяє надати йому форму, задану "транс-мозком".
Крім того, багатьом людям зі статевою дисфорією буває психологічно складно визнати своє тіло своїм для того, щоб зрозуміти необхідність переходу; і ще складніше розпочати його через сумніви у праві розпоряджатися "не своїм тілом", тож вживання цього формулювання краще залишити на розсуд трансперсон.

Правильно - "Дисфорія" загалом, "Дисоціація" та інші симптоми стосовно конкретної ситуації.

~ ~ ~

Помилка - "А як це - почуватися чоловіком/жінкою?"

Чому це помилка? — "Чоловіки" та "Жінки" - це соціальні категорії, що містять тисячі варіантів привілеїв та пригнічення, різновидів ролей, стереотипів, які залежать від регіону, економіки, культури, етносу, релігії, сексуальної орієнтації, і лише в останню чергу - від транс-статусу . Статева дисфорія не має жодного стосунку до всіх цих соціальних аспектів, вона має вроджену неврологічну природу. Кожна окрема цисперсона і трансперсона можуть по-різному "відчувати себе чоловіком/жінкою". Для більшості людей такі роздуми взагалі не мають сенсу, вони просто відчувають свою статеву приналежність такою, якою вона є, без урахування гендерної ідентичності. Зате кожна трансперсона може описати почуття не приналежності до своєї вродженої статі, і ці описи будуть дуже подібні між собою.

Правильно - "Як би ви описали свою дисфорію?"

~ ~ ~

Помилка - "Навіщо ви здійснили перехід?"

Чому це помилка? - Перехід не відбувається з якоюсь метою, його єдина функція - лікування дисфорії.

Правильно - "Чому ви здійснили перехід?", а краще взагалі не ставити таке дурне питання.

~ ~ ~

Помилка - Називати трансперсону до-перехідним ім'ям або запитувати про "справжнє" ім'я.

Чому це помилка? — Якщо ви не поводитеся так з цисперсоною, що змінила ім'я, то і з трансперсоною не треба. А якщо поводитесь, то навчіться дотримуватися особистих кордонів, інакше рано чи пізно вам натовчуть пику.

Правильно – використовуйте лише актуальне ім'я.

~ ~ ~

Важлива примітка!

Якщо трансперсона сама говорить _про_себе_ в некоректних термінах, то вона має право на таке бачення свого досвіду. Не виправляйте її, а при публікації не робіть жодних пояснювальних виносок, щоб не надати її словами сенсів, яких вона не вкладала.

~ ~ ~

У соцопитуваннях розділяйте трансперсон з дисфорією (статевою та/або соціальною) та без дисфорії, з медичним переходом та/або зміною гендерного маркера у документах, та/або із соціальним переходом. Досвід життя в іншому гендері, взаємодії з медициною та держслужбами, приховування або розкриття транс-статусу, дискримінації та привілеїв у цих категорій трансперсон разюче відрізнятимуться. Сама по собі гендерна ідентичність транперсон не становить жодної практичної цінності для розуміння їх життя.

Не класифікуйте трансперсон за їх гендерною ідентичністю, якщо опитування не присвячене поширеності гендерних ідентичностей.

Не виносьте в окрему категорію трансперсон із небінарною ідентичністю, якщо опитування не присвячене небінарним трансперсонам.

~ ~ ~

Пам'ятайте, що трансперсони бувають бісексуальними та гомосексуальними, як і цисперсони.

Коли ви характеризуєте сексуальну орієнтацію трансперсон, використовуйте терміни, відштовхуючись від їх актуальної статі та/або гендера. Трансжінка, якій подобаються жінки – лесбійка, а не гетеросексуалка. Трансчоловік, якому подобаються жінки – гетеросексуал, а не лесбійка. Трансжінка, якій подобаються чоловіки – гетеросексуалка, а не гей. Трансчоловік, якому подобаються чоловіки – гей, а не гетеросексуалка.

~ ~ ~

Пам'ятайте, що трансперсони мають різні політичні, філософські, етичні та релігійні переконання, як і цисперсони.

Не всі трансперсони є прихильниками традиційних гендерних ролей та стереотипів. Співвідношення сексистів і консерваторів серед трансперсон таке ж, як серед цисперсон. Відповідати гендерним стереотипам - це запорука безпеки для більшості трансперсон; важливо розуміти, що вони вбудовуються у вже існуючу систему.
За бажання вони можуть виступати проти неї, але не більш голосно та ефективно, ніж цисперсони.

Не впадайте і в іншу крайність – не уявляйте всіх трансперсон прогресивною молоддю, бунтарями проти системи, соціалістами та анархістами, богемою, креаклами, квірами та веганами. Таке враження може скластися через найпомітніших транс-активістів, але вони становлять заледве 5% від усієї популяції трансперсон. Інші живуть, приховуючи свій транс-статус, мають помірні політичні погляди, працюють за різними спеціальностями, можливо, що й займаються активізмом в інших сферах, але нічим не виділяються з натовпу.

~ ~ ~

Не будуйте питання так, щоб відповідь на нього відображала б мінімальну різноманітність переконань та досвіду трансперсон. Наприклад: "Вам у дитинстві подобалися ляльки чи машинки?", "Ви хочете бути домогосподаркою або здобувачем у сім'ї?", "Ви підтримуєте чи засуджуєте фемінізм/маскулізм?", "У вас жіноча чи чоловіча ідентичність?" «Чи ви залишите свої геніталії?", "Ви за те, щоб трансгендерність вважалася психічним розладом чи особистим вибором?". Надайте більше варіантів відповідей та обов'язково додайте можливість вказати свій варіант.

~ ~ ~

При зборі даних не забувайте про існування трансперсон старше 30 років. Їх набагато складніше знайти в соцмережах через прихований транс-статус, але на тематичних анонімних групах і форумах багато хто з них відгукнеться на пропозицію взяти участь у дослідженні. Тут варто звернутися до транс-активістів за надійними джерелами інформації.

~ ~ ~

При особистому інтерв'ю ставте трансперсонам питання не тільки про їх транс-статус на кшталт "Як у вас це почалося?", "Як сприйняла сім'я?", "Чи задоволені ви результатом?", але і про їх переконання, кар'єру, хобі, пригоди, злети і падіння. Життя трансперсон не будується навколо їхнього транс-статусу, особливо у тих, хто здійснив перехід вже більше 5-10 років тому. Уникайте питань про сексуальне життя та репродуктивне здоров'я: якщо трансперсона захоче, то сама про це розповість.

~ ~ ~

Не зображуйте трансперсон як мешканців якогось іншого дивовижного і прекрасного світу, де гендерна ідентичність відіграє у повсякденному житті більшу роль, ніж гендер та стать. Ми всі живемо в одному суспільстві, а безпечні прогресивні простори є виключенням.

~ ~ ~

Не сексуалізуйте і не фетишизуйте трансперсон припущеннями, що вони здійснили перехід тільки заради задоволення своїх сексуальних фантазій або секс-праці.

~ ~ ~

Не вважайте трансперсон хронічними страждальцями та вщент травмованими жертвами. Надмірна дбайливість не обов'язкова, від одного-двох некоректних слів чи питань без злого наміру ми не образимося і не побіжемо вбиватися.

~ ~ ~

Не тримайте трансперсон за дурнів. Ми як і цисперсони, обізнані про рівноправність статей, визнаємо гомосексуальні стосунки, знаємо, що жінки можуть носити штани, коротко стригтися і качатися, а чоловіки можуть носити сукні, фарбуватися і вишивати. Ніхто не робить перехід, щоб "фізично вписатися в гендерні стереотипи", "втекти від соціальних проблем своєї вродженої статі", "підтримати моду", "сподобатися комусь", або тому, що вважає це "легким шляхом".
Перехід - це єдиний доступний нам шлях, щоб повноцінно жити, а не один із рівнозначних варіантів, який ми вибрали заради гострих відчуттів чи привернення уваги. Це важкий шлях, і якщо ви хочете дізнатися про нього правду, слухайте нас, а не свої забобони.

Мотивация к медицинскому ФтМ-переходу :)

Я повидал много творчества посвящённого трансперсонам. И я заметил в его ФтМ сегменте интересный феномен - в основном оно репрезентирует людей, которые не совершают медицинский переход и в целом сохраняют женский пасс. Я думаю, что причина популярности такого творчества в том, что очень многие трансперсоны не могут позволить себе медицинский переход. Они ждут этой возможности годами, и их хоть немного утешает когда на первое место выносится их идентичность, а не телесная дисфория с которой им пока не может помочь ничего кроме имени, местоимений и кроссдрессинга. Но отбросив идею "мечтать не вредно" в июне 2021 (как раз начав ЗГТ), я решил нарисовать серию прекрасных трансперсон (их идентичности оставлены на ваше усмотрение), которые избавились от телесной дисфории совершив медицинский ФтМ-переход. Возможно это придаст мотивации тем, кто так хочет этого, но пока что не может. Всё будет, и оно того стоит.